Облік витрат і визначення собівартості зернових культур

Рослинництво – галузь, що відрізняється сезонним характером робіт. Технологічний процес у рослинництві складається з декількох етапів: підготовка до сівби, сівба (садіння) насіння, догляд за посівами і збирання врожаю. Усі ці чинники впливають у першу чергу на собівартість продукції. У консультації розглянемо облік витрат і методику визначення собівартості продукції зернових культур виходячи з особливостей виробництва.

Загальні принципи формування собівартості продукції рослинництва викладені в П(С)БО 16, П(С)БО 30, Методрекомендаціях № 132 та № 1315. Завважимо, що на сьогодні Методрекомендації № 132 можуть застосовуватися тільки в частині, що не суперечить нормам П(С)БО (Лист № 26023).

Згідно з п. 17 П(С)БО 30 усі витрати, пов'язані з перетвореннями біологічних активів (у нашому випадку – сівбою зернових), визнаються витратами основної діяльності та обліковуються відповідно до норм П(С)БО 16. Отже, до складу виробничої собівартості за основною сільгоспдіяльністю включаються (п. 11 П(С)БО 16, п. 7.2 Методрекомендацій № 1315):

• прямі матеріальні витрати: вартість насіння і садівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, палива тощо;
• прямі витрати на оплату праці: основна і додаткова зарплата працівників;
• інші прямі витрати: відрахування на соціальні заходи, амортизація необоротних активів, плата за оренду земельних і майнових паїв тощо;
• загальновиробничі витрати (далі – ЗВВ): оплата праці працівників апарату управління виробництвом, амортизація і витрати на утримання основних засобів загальновиробничого призначення, витрати на охорону праці тощо. Завважимо, що ЗВВ діляться на змінні та постійні. Перелік і склад таких ЗВВ кожне підприємство визначає самостійно, керуючись п. 16 П(С)БО 16. Проте, як відомо, сільгоспвиробництво відрізняється від інших виробництв сезонним характером і деякою мірою залежить від природних чинників. Тому витрати на обслуговування й управління виробництвом у рослинництві протягом календарного року формуються нерівномірно. Отже, визначити нормальну потужність і розділити ЗВВ на постійні та змінні в сільському господарстві теоретично і методично вельми складно. Через це більшість сільгосппідприємств усі суми ЗВВ вважають змінними. До того ж п. 2.21 Методрекомендацій № 132 дозволяє їм не здійснювати такий розподіл.

Облік витрат (формування собівартості) ведеться на окремому субрахунку рахунка 23 «Виробництво», наприклад 231 «Рослинництво». За дебетом цього субрахунка відображають фактичні прямі витрати, розподілені ЗВВ, за кредитом – виробничу собівартість отриманої основної продукції (зерна і зерновідходів) і вартість побічної продукції (соломи).

Витрати на виробництво продукції рослинництва групуються за статтями, перелік яких підприємство встановлює самостійно і відображає в наказі про облікову політику. Примірний перелік таких статей наведено в п. 3.6 Методрекомендацій № 132.