Підписуйся на інформаційну страховку бухгалтера
Підписатися

Зарахування зустрічних вимог за зовнішньоекономічними контрактами: все-таки можна чи ні?

05.06.2018 5857 0 5

Свобода вибору способу розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами на сьогодні є гострою дискусійною темою між суб'єктами господарювання, фіскальними органами, Національним банком і судами. В даному матеріалі спробуємо розібратися, чи мають право суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності проводити заліки зустрічних однорідних вимог за експортними та імпортними контрактами та яка відповідальність в разі їх здійснення.

Не так давно, на сайті Офісу великих платників ДФС з'явилася офіційна позиція фіскалів з питання можливості проведення заліку зустрічних однорідних вимог у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

В цілому позиція ДФС зводиться до того, що Цивільний і Господарський кодекси України, а також Інструкція №136 про порядок здійснення контролю за експортними та імпортними операціями, затверджена постановою Національного банку України дозволяють залік зустрічних однорідних вимог з нерезидентом. Одночасно фіскальний орган вказує на існування постанови Правління НБУ від 13.12.2017 року №129, яким встановлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку надходжень в іноземній валюті у вигляді валютної виручки на рахунок резидентів від продажу товарів за зовнішньоекономічними договорами. На думку працівників Офісу великих платників ДФС дана норма вказує на те, що розрахунки по ЗЕД контрактами в безгрошовій формі (проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму валютної виручки, яка не буде надходити на рахунок резидента) неможливі. На підтвердження такої позиції фіскали посилаються на статтю 203 Цивільного кодексу України, згідно з якою угоди не можуть суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відразу слід зазначити, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду України угоди, які не відповідають інтересам держави і суспільства - є оспорюваними, тобто можуть бути визнані такими виключно судом і ніяк не фіскальними органами. У той же час, постанова Правління НБУ від 13.12.2017 року №129 не є актом цивільного законодавства, тому посилання контролерів на статтю 2013 ЦК, є, м'яко кажучи, недоречною в даному випадку.

Важливим є і те, що постанова Правління НБУ №129 прийнята на виконання статей 6, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тобто, регулює організацію торгівлі іноземною валютою на території України, а не питання способів розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами. Термін дії цієї постанови - до 13 червня 2018 року (включно). Крім того, вимога щодо обов'язкового продажу валютної виручки поширюється не на всі валюти, а тільки на надходження в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року № 34 (в редакції постанови правління Національного банку України від 19 квітня 2016 № 269) (зі змінами), та в російських рублях.

Отже, посилання контролюючого органу на постанову Правління НБУ №129 як на нормативно-правовий акт забороняє залік однорідних вимог в ЗЕД, є також недоречною в даному випадку.

Повна версія доступна тільки передплатникам

Кращі матеріали