Служба охорони праці: чи всім роботодавцям вона потрібна

Витрати на охорону праці: порядок обліку

Одним з питань Держпраці під час перевірок є наявність у роботодавця служби охорони праці. Адже саме про це йдеться у п.1.3 і 1.4 р.IV акту перевірки суб’єкта господарювання (виробничого об'єкта), затвердженого наказом МНС від 11.08.2011 р. № 826. З’ясуємо, чи потрібна така служба вам.

Для всіх і для кожного

Звісно, за організацію охорони праці має хтось відповідати. Причому, як випливає з абзацу другого ч.2 ст.13 Закону про охорону праці , у роботодавця має бути створена або служба охорони праці, або мають бути певні посадові особи, які виконуватимуть функції, пов’язані з охороною праці.

На перший погляд може здатися, що ця вимога стосується лише підприємств. Проте, якщо ми звернемося до ч.2 ст.1 Закону про охорону праці¹, то роботодавцем вважається не лише власник підприємства або уповноважений ним орган (незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання), але й фізособа, яка використовує найману працю. Тобто певні вимоги щодо управління охороною праці та обов’язків роботодавця стосуються як юридичних, так і фізичних осіб, які використовують найману працю.

Обов’язковість створення служби охорони праці у роботодавця залежить від кількості працюючих. При цьому можлива ситуація, коли з однією особою укладено два трудових договори - за основним місцем роботи та за внутрішнім сумісництвом. І виходячи з визначення «працівник», яке наведене у ч.3 ст.1 Закону про охорону праці, це та особа, яка працює та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом). Отже, можна зробити висновок, що якщо з особою укладено два трудових договори, то з точки зору Закону про охорону праці вважається що працює фактично два працівники.

50 та більше працівників

Стаття 15 Закону про охорону праці висуває певні вимоги (рис.). Так, якщо у роботодавця працює 50 та більше осіб, то роботодавець має створити службу охорони праці (ч.1). Так служба функціонує згідно з Положенням про службу охорони праці, що розробляється та затверджується відповідним роботодавцем на підставі Типового положення № 255². У внутрішньому Положенні роботодавець має визначити структуру службу охорони праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників відповідно до законодавства (абзац перший п.1.2 Типового положення № 255).

Рис. Формування служби охорони праці

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Цю вимогу ч.4 ст.15 Закону про охорону праці необхідно враховувати, коли ви складаєте свій штатний розпис. Адже одним з розповсюджених порушень є підпорядкування служби охорони праці не керівникові підприємства, а приміром, начальнику відділу кадрів.

Як зазначено у п.1.5 Типового положення № 255 назви посад (професій) установлюються відповідно Класифікатора професій³, а кваліфікаційні вимоги - відповідно до розділу 1 «Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців» Випуск 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці від 29.12.2004 р. № 336 (далі - Довідник № 336). Назва посади керівника служби охорони праці, сформована відповідно до однойменної професійної назви роботи, - «Начальник відділу охорони праці» (Код КП 1232). Такому начальнику може підпорядковуватись «Інженер з охорони праці» (Код КП 2149.2). З огляду на це, цілком логічно, аби підрозділ з охорони праці мав назву все ж таки не служба, а відділ охорони праці.

Щодо професійної назви роботи «Інспектор з охорони праці» (Код КП 3152), то вона, виходячи з інформації, наведеної у Класифікаторі професій, має відношення лише до держслужби. Кваліфікаційні вимоги до зазначеної професійної назві раніше містилися у Довіднику типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, затвердженому наказом Нацдержслужби від 13.09.2011 р. № 11, який у минулому році втратив чинність⁴.

Навчання та перевірка знань з питань охорони праці працівників служби охорони праці проводяться в установленому законодавством порядку під час прийняття на роботу та періодично один раз на три роки (п.1.6 Типового положення № 255).

При цьому слід орієнтуватися на Типове положення № 15⁵, р.5 якого регламентує питання навчання та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб.
Інколи роботодавці розширюють функції служби охорони праці, вводячи до неї працівників, що займаються безпосередньо пожежною безпекою або екологією на підприємстві. Прямої заборони цього Типове положення № 255 не містить, проте це й не випливає із зазначеного Типового положення. Своє чергою, як випливає із кваліфікаційних характеристик начальника відділу охорони праці, які прописано у Довіднику № 336 (п.51 розділу «Керівники»), його робота пов’язана виключно з охороною праці.

Менш 50 працівників

А якщо у роботодавця працює менше ніж 50 осіб? У такому разі функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку (ч.2 ст.15 Закону про охорону праці). Щодо такої підготовки то тут знов-таки треба звернутися до р.5 Типового положення № 15.

Нагадуємо, що сумісництво воно можливе лише у вільний від основної роботи час. При цьому на практиці трапляються такі випадки, коли з працівником, з яким укладено договір за основним місцем роботи за посадою, приміром, головний інженер додатково укладається договір внутрішнього сумісництва, наприклад, з посадою інженер з охорони праці. Але в цьому випадку фактично виникає конфлікт інтересів, і я раджу все ж таки застосовувати зовнішнє сумісництво. Хоча Закон про охорону праці не висуває певних вимог, яке це саме має бути сумісництво - зовнішнє чи внутрішнє.

Частою помилкою є те, що інженера з охорони праці, який працює за сумісництвом, підпорядковують керівнику технічного підрозділу, головному інженеру, технічному директору або головному механіку. Але фактично інженер з охорони праці зобов’язаний контролювати діяльність працівників на цих посадах (п.3.14 Типового положення № 255).

Інколи з директором підприємства, який має відповідну підготовку, додатково намагаються укласти договір внутрішнього сумісництва за посадою інженер з охорони праці. На думку автора, з директором краще так «не гратися». По-перше, робота інженера з охорони праці має відповідати посадовій інструкції, яка має бути складена відповідно до Довідника № 336 (п.28 розділу «Професіонали»). По-друге, як було зазначено вище, служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю (ч.4 ст.15 Закону про охорону праці). Якщо одна й та сама особа є й директором (а може ще й власником підприємства), й інженером з охорони праці, то виходить, що вона сама собі підпорядковується. А це вже не вписується у вимоги Закону про охорону праці.

Менш 20 працівників

Якщо у роботодавця працює менше 20 осіб, то для виконання функцій охорони праці на договірних засадах можуть залучатися сторонні спеціалісти, які мають відповідну підготовку (ч.3 ст.15 Закону про охорону праці). При цьому Закон про охорону праці не висуває вимог, який це саме має бути договір (трудовий чи цивільно-правовий). Але звертаємо увагу, що у разі укладання цивільно-правового договору зі звичайною фізичною особою існують певні ризики:

- такий цивільно-правовий договір може бути перекваліфіковано у трудовий договір. Тоді, виходячи з абзацу другого ч.2 ст.265 КЗоТ, на роботодавця може бути накладений штраф у вигляді 30 мінімальних зарплат за кожен такий договір (у 2018 році - 111 690 грн.). При цьому посадовим особами підприємств і фізособам-підприємцям, які використовують найману працю може загрожувати адміністративний штраф від 500 до 1000 ндмг (від 8 500 до 17 000 грн.), що передбачено ч.3 ст.41 КпАП;

- систематична діяльність, під якою судова практика розуміє виконання певної роботи або послуги не менш ніж три рази протягом одного календарного року (див. п.4 постанови Пленуму ВСУ від 25.04.2003 р. № 3), може призвести до того, що така особа буде оштрафована за нормами ч.1 ст.164 КпАП за нереєстрацію суб’єктом господарювання. Штраф у цьому випадку може становити від 1000 до 2000 ндмг (від 17000 до 34000 грн.).

На думку Держгірпромнагляду, викладену в листі від 16.07.2013 р., залучення спеціалістів на договірних засадах, розглядається, регулюється та здійснюється у відповідності до вимог ЦКУ, оскільки у даному випадку особа «спеціаліст» надаватиме певну послугу, а отже є фактично фізособою-підприємцем. При цьому нагадуємо, що суб’єкт господарювання має право не справляти ЄСВ з виплачуваної підприємцю винагороди за ЦПД, якщо виконані роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців і громадських формувань (п.1 ч.1 ст.4 Закону про ЄСВ).

Для надання послуг у сфері охорони праці найбільше підходить клас 74.90 «Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у.». Такий висновок можна зробити з Методологічних основ та пояснень (КВЕД-2010), затверджених наказом Держкомстату від 23.12.2011 р. № 396. Адже зазначений клас КВЕД клас містить діяльність із надання широкого переліку послуг, що їх зазвичай надають комерційним клієнтам. До них відносять ті види діяльності, які потребують високого професійного, наукового й технічного рівня, але не включають поточні, рутинні функції і які зазвичай не потребують багато часу. Зокрема, клас 74.90 містить:

- консультування з питань безпеки;

- консультування у сфері навколишнього середовища;

- консультування з інших технічних питань.

____________________________________________________

[1]Закон України від 14.10.92 р. № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21.11.2002 р. № 229-IV) (прим. ред.).

[2]Типове положення про службу охорони праці (НПАОП 0.00-4.35-04), затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 15.11.2004 р. № 255 (прим. ред.).

[3]Національний класифікатор України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затверджений наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. № 327 (прим. ред.).

[4]Згідно з наказом Нацдержслужби від 11.07.2017 р. № 11 (прим. ред.).

[5]Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 р. № 15 (прим. ред.).