Факторинг: облік

Різновидом відступлення прав вимоги є факторинг. Тільки в рамках договору факторингу право вимоги заборгованості відступається фінансовій установі (наприклад, банку) в обмін на фінансування. У консультації розглянемо особливості обліку факторингових операцій.

Згідно з договором факторингу фактор (фінансова установа) зобов'язується передати гроші в розпорядження клієнта (отримувач послуги факторингу – суб'єкт підприємництва) за плату, а клієнт, у свою чергу, відступає фактору право грошової вимоги до третьої особи (боржнику) (ст. 1077 Цивільного кодексу України від 16.01.03 р. № 435-IV, далі – ЦК). У розумінні ст. 49 Закону № 2121 факторинг є різновидом кредитної операції.

Факторинг може бути (ст. 1084 ЦК):

• із регресом – це вид факторингу, при якому фактор придбаває в клієнта право на всі суми, які потрібно отримати від боржника, але у випадку неможливості стягнення з боржника суми в повному обсязі клієнт сам сплачує залишок боргу. Тобто в договорі факторингу фінустанова прописує умову про те, що клієнт повинен поручитися за виконання зобов'язань боржником. Як правило, фінустанови укладають договори факторингу з регресом;
• без регресу – вид факторингу, при якому клієнт не несе відповідальності перед фактором, якщо отримана від боржника сума виявиться меншою від ціни, за яку банк придбав вимогу.

Якщо укладається договір факторингу без регресу, продаж прав вимоги здійснюється зазвичай із дисконтом – право вимоги боргу викупляється фактором за суму, меншу від фактичної суми боргу.

Дебіторська заборгованість є фінансовим активом (п. 6 П(С)БО 13). Якщо при передачі фінактиву підприємство втрачає контроль над ним, такий актив списується з балансу (п. 17 П(С)БО 13). Фінрезультат від продажу фінансового активу визначається як різниця між виручкою від його реалізації та його балансовою вартістю (п. 20 П(С)БО 13). Ця різниця визнається витратами періоду.