За рівну роботу – рівна оплата праці: законопроєкт

Більше за темою:

Зарплата та кадри – 2026

Індексацію зарплати 2026 року «обнулили»: чи все так просто?

На розгляд Верховної Ради у першому читанні очікує законопроєкт про справедливу систему оплати праці в Україні (реєстр. № 14387). 

Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів 18 лютого рекомендував Парламенту включити зазначений законопроєкт до порядку денного і прийняти його за основу. 

На думку голови Комітету Галини Третьякової, сьогодні в Україні фактично не визначено, яким чином має оплачуватися робота на політичних посадах, зокрема, не встановлено чітких законодавчих принципів формування винагороди Президента України. Водночас існує проблема необмежених високих заробітних плат посадовців, що формуються без системного підходу та єдиних критеріїв. 

З огляду на зазначене законопроєкт спрямований: 

• на створення системного Закону, який передбачатиме встановлення єдиної системи оплати праці з уніфікованою структурою та визначенням принципів формування оплати праці як у публічному, так і приватному секторах; 
• встановлення принципів в оплаті праці; 
• встановлення гарантій в оплаті праці; 
• визначення правової природи та функції таких понять, як публічна служба, політична посада; 
• встановлення державного регулювання оплати праці на публічній службі, а саме встановлення мінімальних розмірів оплати праці, закріплення поняття гарантованої мінімальної заробітної плати, встановлення її розміру, як результат ведення переговорів в тому числі з ексклюзивним переговорним агентом від громадянського суспільства, роботодавців або профспілок та умов її перегляду з урахуванням макроекономічних показників; 
• запровадження нових інструментів державного регулювання у вигляді Виконавчого табеля (який затверджується законом) та Генерального табеля (затверджується Кабінетом Міністрів України), які встановлюють граничні річні розміри заробітної плати на посадах публічної служби, якими передбачається зменшення перекосів (різниці) в оплаті праці на публічній службі; 
• створення дорадчої групи експертів з питань оплати праці, що утворюється при Голові Верховної Ради України з метою інформування суспільства щодо обґрунтованості умов та розмірів оплати праці осіб, що займають політичні посади та сприяння Верховній Раді України у встановленні умов і розмірів оплати праці народних депутатів України. 

Галина Третьякова акцентувала увагу, що законопроєкт передбачає фактичне перезавантаження законодавства про оплату праці та впровадження в українське правове поле норм, які на сьогодні відсутні. 

Структурно проєкт закону складається з трьох частин: 

• загальної частини – містить глосарій та визначення основних термінів, що забезпечує єдність правозастосування; 
• частини щодо приватного сектору – регулює питання оплати праці та встановлює відповідні дефініції у сфері трудових відносин. 
• частини щодо державної служби та публічного сектору – визначає систему оплати праці та закріплює принципи її формування в органах державної влади. 

Законопроєкт позиціонується також як послідовне продовження реформи державної служби. У публічному дискурсі постійно наголошується на необхідності незалежності суддів та антикорупційних органів, однак питання забезпечення незалежності політичних посад через прозору та врегульовану систему оплати праці досі залишалося поза належною увагою. 

Проєктом передбачається системний опис функцій і відповідальності посад із чітким визначенням механізму їх оплати. При цьому наголошується, що законопроєкт не передбачає автоматичного підвищення заробітних плат. 

Водночас пропонується встановлення верхньої межі оплати праці в державному секторі починаючи з Президента України. У цьому контексті використано підходи «executive schedule» та «general schedule», запозичені з американської практики, де на законодавчому рівні встановлюється граничний рівень винагороди для Президента, членів Конгресу та міністрів. 

Законопроєкт передбачає, що розрив між мінімальною оплатою праці фахівця в державному секторі та максимальною оплатою особи на політичній посаді не повинен перевищувати 5–6 разів. 

Крім вищезазначеного законопроєкт вводить визначення поняття «заохочення» (employ benefit), підкреслюючи, що ця складова не залежить від рівня основної заробітної плати (мінімальної чи високої). Таким чином, пропонується уніфікований підхід до розуміння та застосування додаткових стимулюючих виплат. 

Ключовим є закріплення на практиці принципу рівної оплати праці за рівну роботу. Наразі особи, які виконують однакові функції, мають однаковий обсяг повноважень та рівень відповідальності і ризику, можуть отримувати оплату, що різниться у 4–5, а подекуди у 10 і більше разів. Такий дисбаланс, як зазначається, не відповідає засадам справедливості та раціонального використання коштів державного бюджету, сформованого за рахунок податків громадян. 

У цьому контексті законопроєкт апелює до ст. 23 Загальної декларації прав людини, яка закріплює право кожної людини без будь-якої дискримінації на рівну оплату за рівну працю. 

Відтак, реалізація положень законопроєкту № 14387 має забезпечити: 

• впровадження принципу рівної оплати за рівну працю; 
• системність і прозорість формування заробітної плати у публічному секторі; 
• встановлення законодавчо визначеної верхньої межі оплати праці; 
• зміцнення незалежності політичних посад через чітке нормативне регулювання. 

Таким чином, законопроєкт покликаний сформувати справедливу, прогнозовану та зрозумілу систему оплати праці в Україні, що відповідатиме міжнародним стандартам і принципам прав людини. 

Верховна Рада