Про застосування права регресної вимоги страховика

Верховний Суд України дійшов висновку, що, згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом. Про це йдеться в Постанові Судової палати в цивільних справах ВСУ від 23 березня 2016 року № 6-2598цс15.

Так, перехід права вимоги за нормами ст. 993 ГК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування при наступних умовах:

1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим.

2. Регрес застосовується після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.

За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, зокрема, виплати страхового відшкодування (ч. 6 ст. 261 ЦК України).

Разом з тим ст. 993 ГК передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки. При цьому заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК України). Отже, страхувальник, який одержав майнову шкоду в делікатних правовідносинах, придбав право вимоги виплаченого страхового відшкодування до заподіювача. Термін такого вимоги починає йти з моменту заподіяння шкоди.

У справі, яка переглядається, суперечка виникла між страховою компанією і водієм забезпеченого транспортного засобу, що спричинило ДТП, про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень ст. 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Така правова позиція членів палати Верховного Суду обґрунтована тим, що в справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей 261, 262, 1 191, 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо визначення характеру спірних правовідносин.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням.

Джерело: http://sud.ua/news/