Боржник може не платити цесіонарієві, якщо відступлення вимоги не підтверджене документально

Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, він має низку істотних відмінностей, які судді враховують при розгляді справ про стягнення заборгованості за кредитним договором у разі відступлення права вимоги шляхом факторингу.

Місцеві та апеляційні суди

Відповідно до ч.1 ст.1082 Цивільного кодексу «боржник зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора відповідне письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж».

Так, заочним рішенням Фрунзенського райсуду м.Харкова від 21.07.2014 у цивільній справі №645/10030/13-ц, порушеній за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом про визнання недійсним та розірвання договору поруки, в задоволенні вимог відмовлено. Зокрема, суд першої інстанції виходив із того, що йому не було надано первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредитів та їх часткового погашення. Крім того, позивачем не надано доказів виконання п.4.3 договору купівлі-продажу кредитного портфеля, укладеного 12.11.2010 між ПАТ «ОТП Банк» (продавцем) і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (покупцем), та вимог ч.1 ст.1082 ЦК щодо належного повідомлення боржників/поручителів про укладення цього договору протягом 20 робочих днів з дати набрання ним чинності, тобто письмового повідомлення про відступлення права вимоги. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27.11.2015 апеляційну скаргу ТОВ відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно із ч.2 ст.517 ЦК «боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні».

Так, рішенням Краснокутського райсуду Харківської області від 3.03.2014 у справі №627/175/13-ц відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості, оскільки позивачем не надано боржнику зазначених доказів.

Така ситуація повинна розглядатися як прострочення кредитора, яке тягне за собою наслідки, передбачені ч.4 ст.613 ЦК, і боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує відсотків за час такого прострочення. Крім того, відповідно до ч.4 ст.612 ЦК прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Статтею 60 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього кодексу. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення згідно зі ст.179 ЦПК.

Заочним рішенням Червонозаводського райсуду м.Харкова від 7.02.2014 у справі №646/88/14-ц відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредит Колекшн Груп» про стягнення заборгованості за кредитним договором. У рішенні зазначено, що суд позбавлений можливості встановити, які саме порядок та умови відступлення клієнтом факторові свого права вимоги до боржників передбачені договором факторингу, оскільки у витягу із цього договору, крім п.2.1, більше умов немає. Водночас у цьому витягу взагалі не вказані валюта зобов’язання (гривня чи іноземна валюта), а також початкові суми тіла кредиту, непростроченого залишку, проценту, розміри комісії та пені. Позивачем не доведено, що відповідачка як позичальниця отримала кредитні кошти відповідно до умов, передбачених п.1.2 кредитного договору.

Також позивачем не надано належного розрахунку заборгованості відповідачки за кредитним договором, з якого вбачалося б, яким саме чином та за який період обчислені кожна зі складових зазначеної позивачем загальної суми заборгованості станом на 15.11.2012, у тому числі з урахуванням валюти кредитного зобов’язання та курсу цієї валюти до гривні, встановленого НБУ на відповідну дату. Нічим не підтверджені доводи позовної заяви про наявність заборгованості відповідачки за кредитним договором. Адже сам по собі її розрахунок станом на 15.11.2012 не є належним, достовірним та достатнім доказом існування заборгованості. Позивачем не надано доказів того, що на момент переходу до нього прав за кредитним договором на підставі договору факторингу в банку, а потім і в цесіонарія — ТОВ «Кредитні ініціативи» існувало право вимоги до відповідачки саме в тому обсязі та на умовах, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, в тому числі щодо початкових сум тіла кредиту, проценту, пені, а також у позовній заяві.

Не доведено ніякими доказами ту обставину, що право вимоги до боржника (відповідачки), яке виникло в банку, було передано ним ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі договору відступлення права вимоги, а також те, в якому саме обсязі зобов’язань позичальниці та на яких умовах банк відступив право вимоги за вказаним кредитним договором. Крім того, з розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи, неможливо встановити, за який період було обчислено суму пені та чи відповідає цей період строку позовної давності.

Позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів того, що відповідачка була повідомлена про заміну кредиторів у зобов’язанні та що їй було надано докази переходу до позивача відповідних прав; або, якщо такого повідомлення не було, доказів того, що відповідачка здійснила погашення заборгованості первісному кредитору або цесіонарію — ТОВ «Кредитні ініціативи» на момент розгляду цієї справи.

За таких обставин суд правомірно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.

Касаційна інстанція

Відповідно до загального порядку зміни кредитора в зобов’язанні, визначеного ч.2 ст.516, ч.2 ст.517 ЦК, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.04.2015 у справі №645637св14 касаційну скаргу, подану за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково, рішення судів першої та другої інстанцій скасовано. В рішенні суду касаційної інстанції зазначено, що боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання доказів переходу до останнього прав у зобов’язанні.

Статтею 1082 ЦК визначено порядок виконання боржником грошової вимоги факторові. Так, боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов’язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов’язку перед ним.

Однак суди попередніх інстанцій не перевірили достатньою мірою, чи належним чином було повідомлено боржника про заміну сторони в зобов’язанні; чи вчиняв боржник дії, спрямовані на отримання доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Так, ухвалою ВСС від 11.03.2015 у справі №6-1230св15 касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна», подану на рішення Апеляційного суду Харківської області від 15.12.2014, задоволено. Апеляційна інстанція відмовила в позові, виходячи з того, що в підприємства відсутня ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями, а тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитними договорами в доларах США.

Скасовуючи це рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що така ліцензія потрібна при укладенні кредитного валютного договору. А в цьому випадку між ПАТ «ОТП Банк » та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір цесії, тому висновок про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості є помилковим.

Отже, належним виконанням зобов’язання з боку боржника буде повернення кредиту в строки, в розмірі та валюті, визначених кредитним договором. Однак, якщо в нового кредитора немає ліцензії НБУ на валютний розрахунок, суд стягує заборгованість за курсом НБУ на момент ухвалення рішення.

Практика ВС

З огляду на правові позиції Верховного Суду, які відповідно до ст.3607 ЦПК є обов’язковими, слід звернути увагу на постанову ВС від 15.04.2015 у справі №6-59цс15, де вказано, що згідно із ч.2 ст.1 закону «Про кредитні спілки» кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим законом.

Статтею 21 цього ж акта визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а п.11 ч.1 цієї статті врегульовано, що виконання кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої законом, не допускається.

Отже, кредитна спілка як кредитодавець, з огляду на особливості правового статусу, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не встановлені.

Відповідно до ст.24 закону «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не передбачено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Якщо не буде доведено іншого, то відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Іпотекодержатель зобов’язаний письмово в 5-денний строк повідомити боржника про відступлення прав.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. А відомості про таке відступлення — державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов’язанням не допускається в разі видачі заставної. Після видачі заставної перехід прав іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов’язанням до іншої особи здійснюється шляхом передачі заставної у встановленому законом порядку.

«Принципові» питання

Згідно із ч.2,3 ст.10 та ч.1 ст.11 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом; суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою фізичних чи юридичних осіб, поданою відповідно до ЦПК, у межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, виходячи з принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійного витребування та збирання доказів у справі та оцінювання обсягу доказів, який був би достатній для задоволення вимог позивача.

Але, враховуючи вимоги ч.4 ст.10 ЦПК, суд сприяє всебічному й повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і забезпечує реалізацію їхніх прав у випадках, установлених цим кодексом.

Наведене свідчить про необхідність визначення правової природи цих правовідносин та обсягу доказів, а також роз’яснення позивачу важливості доказів, які підтверджували б у нього наявність права вимоги.

Вивчаючи рішення у справах цієї категорії, потрібно зауважити, що позивачами не було надано належних та допустимих доказів прав нового кредитора в зобов’язанні з відповідними додатковими договорами, що унеможливлювало ухвалення законного й обгрунтованого рішення.

Відповідно до ст.517 ЦК первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Отже, під час розгляду таких справ необхідно звернути увагу на низку обставин. По-перше, чи доведений факт отримання відповідачем як позичальником кредитних коштів відповідно до умов договору та чи наявні первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредитів та їх часткового погашення. По-друге, чи містять матеріали справи належний розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором, де зазначено, яким саме чином та за який період обчислені кожна зі складових вказаної позивачем загальної суми заборгованості станом на момент подання позовної заяви з урахуванням валюти кредитного зобов’язання та курсу цієї валюти до гривні, встановленого НБУ на відповідну дату. По-третє, який саме порядок та які умови відступлення клієнтом факторові свого права вимоги до боржників передбачено договором факторингу (наприклад, витяг з договору, де зазначено порядок та умови відступлення права вимоги). По-четверте, чи існувало в банку, а потім і в цесіонарія на момент переходу прав за кредитним договором право вимоги до відповідача саме в тому обсязі та на умовах, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, у тому числі щодо початкових сум тіла кредиту, проценту, пені, й чи перейшло право вимоги заборгованості, за якою не настав строк платежу, на час укладення договору факторингу. По-п’яте, чи був відповідач повідомлений про заміну кредиторів у зобов’язанні, чи були йому надані докази переходу до позивача прав у зобов’язанні за кредитним договором і чи не вважається кредитор чи боржник таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання.

Неналежна якість

Здебільшого при розгляді спорів за позовами про стягнення заборгованості за кредитним договором у разі відступлення права вимоги шляхом продажу кредитного портфеля та укладення договору факторингу в суддів Харківської області виникають складні питання у зв’язку з тим, що представники фактора, на порушення вимог ч.3 ст.27 ЦПК, недобросовісно здійснюють свої процесуальні права і виконують процесуальні обов’язки.

Так, переважна більшість справ не містять належно оформлених документів, що свідчать про перехід права вимоги та її обсяг. Надані ксерокопії неналежної якості та непридатні до читання. Але суди першої інстанції позбавлені можливості впливати на цю ситуацію, оскільки ст.119 ЦПК не передбачає надання копій документів і відповідних доказів належної якості, а лише сам факт їх наявності.

Також виникають деякі суперечності при застосуванні норм матеріального права та допускаються помилки при вирішенні цієї категорії спорів, що, у свою чергу, негативно впливає на формування судової практики. Тому з метою недопущення помилок при застосуванні законодавства при вирішенні цієї категорії спорів суддям потрібно неухильно дотримуватися вимог гл.73 ЦК і періодично вивчати практику розгляду відповідних справ, рекомендації ВСС та ВС.

Джерело: http://zib.com.ua/ua/121483-borzhnik_...