Трудові права осіб з інвалідністю

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Окрему категорію працівників становлять працівники, які мають інвалідність. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що в разі взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації такою людиною своїх прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Питання працевлаштування осіб з інвалідністю закріплені у національному законодавстві. Головними нормативно-правовими актами у сфері регулювання трудових відносин з особами з інвалідністю є: Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Законі України «Про охорону праці» Вони спрямовані на створення для таких осіб можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації. Зазначені закони та похідні від них підзаконні нормативні акти зобов’язують роботодавців створювати спеціальні робочі місця для осіб з інвалідністю і сприяти їх працевлаштуванню з урахуванням особливостей їх можливостей.

Також необхідно зауважити, що працівники, які мають інвалідність, можуть користуватися пільгами, відповідно до чинного законодавства, а саме:

• відповідно до ст.172 Кодексу Законів про працю України, випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці;
• працівникам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів , а III групи – 26 календарних днів відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки». У перший рік роботи відпустка повної тривалості може надаватися таким особам (за їх заявою) і до закінчення 6 місяців безперервної роботи;
• у ст.26 Кодексу Законів про працю України зазначається, що особі з інвалідністю не може бути встановлений випробовувальний термін при прийомі на роботу;
• понаднормова робота та робота в нічний час допускається лише за згодою особи з інвалідністю за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям, викладеним у довідці МСЕК (ст. 55, 63 Кодексу Законів про працю України).

Прийняття на роботу особи з інвалідністю може бути вигідним і для самого роботодавця.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій установлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Наприклад, якщо в установі працює від 8 до 25 осіб – у кількості 1 робоче місце для особи з інвалідністю.

Разом з тим, роботодавець повинен звернути увагу на протипоказання, встановлені МСЕК, зокрема чи не містять вони заборони на виконання роботи, для якої наймається працівник – особа з інвалідністю.

Отже, враховуючи вищезазначене, працевлаштування осіб з інвалідністю є вигідним, як працівникам (можливість розвиватися професійно, здобувати нові знання і навички, соціалізуватися), так і для роботодавця (виконання нормативу робочих місць працевлаштування інвалідів, ведення соціально-орієнтованого бізнесу).

dp.dsp.gov.ua