Строк давності для застосування штрафних санкцій обчислюється з дати фактичної сплати грошового зобов’язання – ВС

Касаційний адміністративний суд (далі – КАС) залишив без задоволення касаційну скаргу підприємства про скасування повідомлення-рішення податкового органу про нарахування штрафу за прострочення терміну сплати ренти за спеціальне використання води. Про це йдеться у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС. 

Суть спору 

У травні 2018 року підприємство звернулося до суду з позовом до територіального органу ДФС, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Податковий орган оштрафував підприємство після проведення камеральної перевірки щодо своєчасності сплати податкового зобов'язання з рентної плати за спеціальне використання води за 2006 і 2008 роки. 

На обґрунтування позову підприємство, зокрема, посилалося на те, що податковим органом застосовані штрафні санкції поза межами строків давності, передбачених п. 102.1 Податкового кодексу (далі – ПК). 

Якими були рішення судів 

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив. Суди зазначили, що оскільки фактична сплата узгоджених грошових зобов’язань відбулася в період із червня до листопада 2017 року, то камеральна перевірка правомірно проведена у строки та в порядку, визначеному ст. 75, 76 ПК, а саме 12 грудня 2017 року. 

Що вирішив КАС ВС

КАС залишив без задоволення касаційну скаргу підприємства, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. 

У ст. 102 ПК встановлено строки давності – 1 095 та 2 555 днів, а також правила його застосування або незастосування, зупинення відліку або продовження. 

Обґрунтування рішення 

Судова палата КАС вказала, що в п. 102.1 ПК визначено строк давності у 1 095 днів і зазначено, що цей строк застосовується податковим органом у разі проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПК, не пізніше закінчення 1 095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. 

Суд зауважив, що підприємство самостійно задекларувало суми податкових зобов’язань, а податковий орган не проводив перевірку подання декларації і правильність задекларованих показників, а тому граничний строк подання податкової декларації в цьому спорі не має жодного значення. Натомість застосуванню підлягає лише строк давності 1 095 днів, на який є покликання у приписах п. 76.3, ст. 113, 114, 115 ПК. 

КАС також зазначив, що специфіка застосування штрафної санкції, відповідно до ст. 126 ПК, полягає в тому, що контролюючий орган нараховує їх на сплачену узгоджену суму податкового зобов’язання. Тобто базою визначення суми штрафних санкцій є сума, яка фактично сплачена, а не сума податкового боргу або сума грошового зобов’язання в повному обсязі. 

Таким чином, датою, з якої обчислюється 1 095-денний строк, упродовж якого може бути накладений штраф, є дата сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, а не дата, на яку припадає закінчення встановленого законом граничного строку сплати узгодженого грошового зобов’язання. 

З огляду на викладене КАС Верховний Суд дійшов висновку, що датою, з якої обчислюється 1 095-денний строк, визначений п. 102.1 ПК, як у частині проведення податковим органом камеральної перевірки з питань своєчасності сплати узгодженого податкового (грошового) зобов’язання, так і застосування штрафних санкцій згідно з п. 126.1 ПК за несвоєчасну сплату платником податків узгодженого грошового зобов’язання, є дата фактичної сплати узгодженої суми податкового зобов’язання. 

Постанова Верховного Суду від 24.07.2023 у справі № 821/850/18. 

https://supreme.court.gov.ua/