Продаж квитків перевізником: чи потрібно складати зведену ПН?

Суб’єкт господарювання, який є перевізником, визначає свої податкові зобов’язання з ПДВ виходячи з договірної вартості наданих ним послуг з перевезення, тобто виходячи з вартості проданих квитків (незалежно від того, чи реалізація квитків здійснюється ним самостійно, чи через каси автостанції)

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 23.06.2020 р. № 2526/6/99-00-05-06-02-06/ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо порядку складання податкових накладних за операціями з продажу проїзних документів на проїзд у пасажирському автомобільному транспорті та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, платник податку є перевізником, який надає послуги з перевезення пасажирів. При цьому продаж проїзних документів (квитків) на проїзд здійснюється як самим перевізником (в салонах автобусів), так і через каси автостанцій згідно з укладеними договорами.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344).

Згідно зі статтею 1 глави 1 розділу І Закон № 2344 квиток - проїзний документ встановленої форми, який надає право пасажиру на одержання транспортних послуг.

Автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах (стаття 29 глави 6 розділу І Закону № 2344).

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПКУ відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктом 187.1 статті 187 ПКУ визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

• дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
• дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПКУ на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) у встановлений ПКУ термін.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПКУ податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі:

• здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу/реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника);
• виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;
• надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).

Таким чином, суб’єкт господарювання, який є перевізником, визначає свої податкові зобов’язання з ПДВ виходячи з договірної вартості наданих ним послуг з перевезення, тобто виходячи з вартості проданих квитків (незалежно від того, чи реалізація квитків здійснюється ним самостійно, чи через каси автостанції).

Податкова накладна за операцією з постачання послуг з перевезення пасажирів складається платником податку - перевізником, який надає такі послуги, на отримувача послуг (неплатника ПДВ) за щоденними підсумками операцій на вартість всіх послуг з перевезення, які відбувались відповідного дня згідно з проданими квитками, як в салонах автобусів, так і автостанціями.

Складання однієї зведеної податкової накладної на місяць за такими послугами ПКУ не передбачено.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.