Більше за темою:
Унесення права користуванням майном до складеного капіталу фермерського господарства
Адміністративний арешт майна платника податків: підстави та порядок накладення
Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів фізичних осіб згідно з нормами Податкового кодексу (далі – ПК).
Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (пп. «в» пп. 14.1.122 ПК).
Поняття «резидент» встановлено пп. «в» пп. 14.1.213 ПК, відповідно до якого фізособа-резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
Місцем проживання фізичної особи, згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу, є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до ст. 3 Закону від 11.12.2003 № 1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об’єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні (абзац другий пп. «в» пп. 14.1.213 ПК).
При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року, громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом).
Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні (абзац другий пп. «в» пп. 14.1.213 ПК).
Якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року (абзац другий пп. «в» пп. 14.1.213 ПК).
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності (абзац третій пп. «в» пп. 14.1.213 ПК).
Водночас, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення пп. «в» пп. 14.1.213 ПК, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України (абзац четвертий пп. «в» пп. 14.1.213 ПК).
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПК, або її реєстрація як самозайнятої особи (абзац сьомий пп. «в» пп. 14.1.213 ПК).
Якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим пп. «в» пп. 14.1.213 ПК, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа вважається нерезидентом.
Ураховуючи вищезазначене, резидентський статус фізичної особи з метою визначення ставки ПДФО при оподаткуванні доходів, отриманих від продажу рухомого/нерухомого майна або у вигляді спадщини (подарунку), визначається самостійно такою фізичною особою відповідно критеріїв, зазначених у абзацах першому – четвертому пп. «в» пп. 14.1.213 ПК.
ЗІР, категорія 103.01