Суд відмовив ФДМУ у позові щодо стягнення грошового зобов’язання з частини чистого прибутку (доходу) на державну частку

Законодавець відніс контроль за сплатою, а також стягнення грошового зобов’язання з частини чистого прибутку (доходу) на державну частку в дохід держбюджету виключно до компетенції податкових органів. Такий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 

У справі, що розглядалася, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (ФДМУ) до акціонерного товариства про стягнення пені за несвоєчасну сплату дивідендів. 

Позов був обґрунтований тим, що відповідач порушив положення ч. 5 ст. 11 Закону від 21.09.2006 № 185-V «Про управління об'єктами державної власності» (далі – Закон № № 185) щодо строків сплати частини дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році. 

Оскільки ФДМУ як орган, якому безпосередньо належать функції з управління державними корпоративними правами у статутному фонді акціонерного товариства, не вжив жодних заходів для стягнення неотриманих коштів до державного бюджету, прокурор вважав за необхідне в порядку ст. 23 Закону від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» звернутися з позовом до суду на захист інтересів держави. 

Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову, зазначивши, зокрема, що визначений прокурором позивач є неналежним. 

Розглядаючи спір, Верховний Суд звернув увагу, що з дня набрання чинності Законом від 16.01.2020 № 465-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким доповнено ст. 16 Закону № 185, органами, уповноваженими на здійснення контролю, зокрема, за своєчасністю нарахування та сплати до бюджету грошового зобов’язання з частини чистого прибутку (доходу) на державну частку, і, відповідно, стягнення до держбюджету дивідендів та пені є контролюючі органи, визначені в пп. 41.1.1 Податкового кодексу (далі – ПК). 

Наявність чіткого визначення у ч. 8 ст. 16 Закону № 185 та в п. 1.52 ст. 19¹ ПК органу, що уповноважений здійснювати стягнення дивідендів у дохід держбюджету, виключає будь-які неузгодженості та подвійне тлумачення правових норм у цих правовідносинах. 

КГС ВС наголосив, що функція контролю за своєчасністю сплати грошового зобов’язання з частини чистого прибутку (доходу) на державну частку в разі встановлення факту та періоду затримки сплати дивідендів повинна мати наслідком нарахування пені саме контролюючим органом, оскільки інші органи не мають відповідних функцій контролю, а отже не мають права встановлювати ані факту затримки сплати дивідендів, ані періоду затримки сплати, як і не мають права на стягнення відповідного грошового зобов’язання. 

Таким чином, суди правильно встановили, що визначений прокурором позивач – ФДМУ не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто вказана особа є неналежним позивачем. 

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову. 

Отже, встановивши факт звернення прокурора в інтересах держави в особі неналежного позивача, суди попередніх інстанцій правильно виснували, що це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. 

Постанова КГС Верховного Суду від 20.09.2023 у cправі № 910/1978/22.

Верховний Суд 

.