Особливості валютного контролю та податкові спори: огляд судової практики

Валютний контроль, міжнародне оподаткування, виконання податкових обов’язків, застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО), стягнення податкового боргу, податкова вимога, винятки з мораторію на проведення перевірок, ліцензування діяльності, розмір штрафних санкцій – ці та інші питання висвітлив суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Микола Гімон.

Він звернув увагу на постанову КАС Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 380/9564/23. Її особливість полягала в тому, що суб’єкт господарювання пред’явив вимоги про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення про нарахування пені, разом з тим відповідачем у цій справі, окрім податкового органу, була визначена банківська установа, яка здійснювала валютний контроль щодо цієї господарської операції. Вимоги були заявлені щодо визнання протиправної бездіяльності банку стосовно незняття з валютного контролю відповідної операції і зобов'язання зняти цю операцію з валютного контролю.

Верховний Суд, дослідивши систему валютного контролю, яка встановлена на законодавчому рівні, зробив висновки, відповідно до яких зміст та обсяг повноважень агента у відносинах валютного нагляду не свідчить про наявність у банків будь-яких публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У цій сфері функція агента валютного нагляду в банках зводиться лише до збору та передачі інформації про валютну операцію. На уповноважені банки не покладено повноважень встановлювати порушення суб'єктами валютних операцій вимог чинного законодавства. Тому позовні вимоги в цій справі щодо визнання протиправною бездіяльності банку стосовно незавершення валютного контролю (нагляду) зовнішньоекономічної операції за імпортним контрактом, зобов'язання банку завершити валютний нагляд за дотриманням зобов'язання щодо повернення валютної виручки та/або поставки товару на митну територію України не підлягають не тільки розгляду за правилами адміністративного судочинства, а взагалі судовому розгляду.

Стосовно міжнародного оподаткування Микола Гімон розповів про правосуб'єктність представництв нерезидентів. У справі № 640/31489/21 Верховний Суд встановив, що представництва утворюються для виконання допоміжних операцій поза місцем знаходження юридичної особи. На відміну від філій, представництва не виконують фактичних дій, їхня компетенція обмежена виконанням юридичних дій від імені юридичної особи. Представництва не визнаються суб’єктами цивільного права, а їхні посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи. Представництво нерезидента, яке не є юридичною особою, не має адміністративної процесуальної правосуб’єктності (право- і дієздатності), а отже позбавлене права на звернення до суду з позовною заявою.

Говорячи про неможливість виконання податкових обов’язків, суддя зупинився на постанові КАС Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 520/5995/23 щодо застосування Порядку підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов’язків, визначених у підпункті 69.1 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу, затвердженого наказом Мінфіну від 29.07.2022 № 225 (далі – ПК, Порядок № 225).

Відповідно до висновків Верховного Суду контролюючий орган, згідно з Порядком № 225, за наслідками розгляду поданих платником податків документів не має права одразу прийняти негативне рішення, якщо таких документів недостатньо. В такому випадку орган зобов'язаний ухвалити попереднє рішення з пропозицією платнику податків надати додаткові документи. Порушення цієї процедури призводить до визнання негативного рішення контролюючого органу протиправним, і воно підлягає скасуванню. Навіть після скасування такого рішення платник податків не звільняється від виконання своїх податкових обов'язків. Суд, скасувавши рішення, може зобов'язати контролюючий орган повторно розглянути заяву з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Податкове повідомлення-рішення, прийняте до закінчення строку на подання документів та/або з порушенням процедури, встановленої Порядком № 225, також є протиправним і підлягає скасуванню як передчасне.

Щодо застосування РРО спікер висвітлив три ключові позиції, навівши постанову КАС Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 280/6832/23, а саме:

• розрахунковим може вважатися лише документ, який відповідає всім вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Мінфіну від 21.01.2016 № 13. Відсутність обов'язкових реквізитів означає, що документ не є розрахунковим;
• використання податковим органом під час проведення фактичної перевірки отриманої податкової інформації, яка надходить від платників податків через бази даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, в тому числі через інформаційну Систему обліку даних РРО, у вигляді електронного розрахункового (фіскального) документа (чека, звіту), є такою, що може використовуватися контролюючими органами як податкова інформація під час проведення фактичних перевірок платників податків;
• ПК не встановлює обмежень щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім ст. 102 ПК (не пізніше 1 095 днів), а так само щодо використання під час проведення фактичної перевірки відповідних документів, визначених ПК, податкової інформації, даних Системи обліку даних РРО, інших матеріалів, отриманих у порядку та у спосіб, що передбачені ПК або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Також Микола Гімон навів справу № 160/517/23, у якій Верховний Суд роз'яснив особливості процедури стягнення податкового боргу. У цій справі йшлося про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі. Наявність податкового боргу не оспорювалась, однак суди відмовили в задоволенні заяви контролюючого органу, пославшись на те, що орган не довів, що перед зверненням до суду вживав заходів для стягнення боргу за рахунок коштів у банках. Суд не звернув уваги на те, що цей борг виник внаслідок самостійного декларування платником податків своїх зобов'язань, які не були своєчасно сплачені. Також не було враховано, що стягнення за рахунок коштів у банках вже відбувалося, але в іншій процедурі – на підставі рішення керівника контролюючого органу. Таким чином, пославшись на відсутність судового рішення про стягнення коштів з рахунків, суд відмовив у задоволенні заяви про звернення стягнення на майно.

У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що у спорах про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі, у контролюючого органу відсутній обов’язок доводити наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення податкового боргу за рахунок коштів у банках (п. 95.3 ПК), якщо такий податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов’язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, і контролюючий орган вживав заходів на погашення такого боргу на підставі рішення керівника контролюючого органу, прийнятого відповідно до п. 95.5 ПК.

«Тобто процедури, передбачені п. 95.3 і 95.5 ПК, мають рівну силу в загальній процедурі дій податкового органу зі стягнення податкового боргу при додержанні тих умов, коли дозволяється, щоб рішення в порядку п. 95.5 приймалося керівником контролюючого органу без звернення до суду», – підкреслив Микола Гімон.

Верховний Суд

Приєднуйтесь до Uteka у Telegramm