Про дотримання законодавства з питань праці інвалідів

Встановлення трудових прав, гарантій працюючим інвалідам в Україні регулюються Конвенцією про права інвалідів, КЗпП України, Законом України «Про відпустки», Законом України «Про охорону праці», Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні».

Відповідно до Закону України № 875 від 23.01.1991 «Про основи соціальної захищеності в Україні» та Закону України № 2961 від 06.10.2005 «Про реабілітацію інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що призвів до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється законом. Працевлаштовувати інвалідів зобов’язаний кожен роботодавець, виходячи з цілої низки правових норм і законів, зокрема, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні», Закону України № 2694 «Про охорону праці» та ін. Відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні», для підприємств встановлено норматив в розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб має одне робоче місце.

Згідно з статтею 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

У випадку, якщо інвалід сам наполягає на порушенні медичних рекомендацій при прийомі на роботу чи під час трудових відносин, то роботодавець не має права цього зробити, бо порушить законодавство про працю та про охорону праці.

Щодо гарантій для працівників-інвалідів, то кожен з них має знати наступне: відповідно до ст.26 Кодексу законів про працю України (КЗпП) не мають права встановлювати для працівників-інвалідів випробувальний термін відповідно до рекомендацій МСЕК; працюючий інвалід має право відмовитися працювати в нічний час і надурочно (ст. 55, 63 КЗпП); відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці» за працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності; згідно зі ст.172 КЗпП, за проханням інваліда може встановлюватись режим роботи на умовах неповного робочого дня (тижня); до того ж на власника покладено зобов’язання, зокрема, організовувати навчання, перекваліфікацію, працевлаштування інвалідів, створення для них умов праці з урахуванням медичних рекомендацій. у випадку скорочення чисельності або штату працівників інваліди війни та працівники-інваліди, які зазнали на цьому підприємстві трудове каліцтво або професійне захворюваннямають переважне право залишитися на роботі при рівній з іншими працівниками продуктивності праці й кваліфікації (ст.42 КЗпП);

Тривалість основної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати, яка надається працюючому інваліду в обов’язковому порядку відповідно до статей 6 та 25 Закону України «Про відпустки» представлено в таблиці: Група інвалідності І, ІІ група ІІІ група основна відпустка (оплачувана) 30 днів 26 днів додаткова відпустка (неоплачувана) до 60 днів до 30 днів.

Джерело: http://kirtu.gov.ua/