Формування собівартості послуг: загальні правила

Підприємства, що надають послуги, як і ті, що виготовляють продукцію, формують собівартість послуг, обирають базу розподілу загальновиробничих витрат (далі – ЗВВ), ураховують послуги за фактичною виробничою або нормативною плановою собівартістю. У консультації розглянемо основні правила формування собівартості такими підприємствами.

Перше запитання, яке може поставити бухгалтер підприємства, що надає послуги: чи обов'язково формувати їх собівартість? Так, обов'язково. Адже якщо на підприємстві не ведеться облік виробничої діяльності (у т. ч. послуг), а понесені витрати відображаються в складі адміністративних, збутових та інших операційних витрат, визначити їх собівартість неможливо. Як наслідок, некоректно формуються показники фінансової та податкової звітності. Відповідно, неправильно визначається база обкладення податком на прибуток, що може викликати донарахування податкових зобов'язань при перевірках.

Такий порядок обліку не відповідає вимогам П(С)БО 16 і призводить до порушень законодавства, яке регулює порядок ведення бухобліку.

Процес формування собівартості послуг має свої особливості. Наприклад, не використовується рахунок 26 «Готова продукція», тобто в результаті надання послуги не виникає матеріальний актив. При цьому собівартість послуги являє собою вартісну оцінку використовуваних при її наданні сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших затрат, необхідних для надання послуг.

Іншими словами, формування собівартості послуги – це підсумовування затрат підприємства, які пов'язані із процесом надання послуги й відносяться до певного звітного періоду.

Сьогодні в Україні створена чотирирівнева система нормативного регулювання бухгалтерського обліку затрат на виробництво та калькулювання собівартості послуг. Кожний рівень певним чином впливає на облік: