Підприємець звільняє працівника, не виплативши зарплату

Чим цінна ця стаття: ви дізнаєтеся, чим ризикує підприємець, який звільнив найманого працівника, але не погасив заборгованість із зарплати. А також про те, як працівникові захистити свої права, а підприємцеві вийти із цієї ситуації з найменшими фінансовими втратами.

Від чого допоможе захиститися: підприємцеві – від штрафів за несплату ПДФО та ЄСВ із нарахованої, але не виплаченої зарплати, а також від додаткових витрат, пов'язаних із можливим судовим розглядом. Працівникові – від втрати зарплати і від ризику не отримати допомогу по безробіттю відразу після звільнення.

Суть проблеми

У підприємця – фінансові труднощі. Через це він не може вчасно виплачувати працівникам зарплату. Працівника це не влаштовує, він хоче розірвати трудовий договір. Підприємець не заперечує. Проте розрахуватися з працівником у день звільнення не має можливості – немає грошей. Тому виникло запитання:

Чи можливо розірвати трудовий договір між підприємцем і працівником за наявності заборгованості із зарплати? Та які при цьому можуть бути наслідки для сторін?

Розглянути проблему нам допоможуть юрист і консультант із питань оподаткування.

Думка юриста

Розірвати трудовий договір за наявності боргу за зарплатою – можливо. Як правило, ініціатором розірвання договору в цьому випадку виступає працівник. Прийнятні підстави для звільнення названо в таблиці.

Центр зайнятості не заглиблюватиметься у причини, які спонукали підприємця і працівника «розлучитися». Там просто зареєструють розірвання трудового договору. І засвідчать печаткою запис у трудовій книжці про звільнення з тієї підстави, яку вказав підприємець.

Проте немає такої підстави для звільнення, яка звільнить роботодавця від обов'язку в день розірвання трудового договору виплатити працівникові всі належні йому суми. Наприклад, зарплату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках – ще й вихідну допомогу. Адже коли роботодавець не виплачує зарплату вчасно, він порушує умови трудового договору (ч. 1 ст. 21 КЗпП). І тоді працівник може ініціювати розірвання договору на підставі ч. 3 ст. 38 або ч. 1 ст. 39 КЗпП – залежно від того, який договір з ним укладено: строковий чи безстроковий (див. п. 2.3 нашої таблиці). А в разі звільнення із цих підстав підприємець зобов'язаний виплатити працівникові вихідну допомогу в розмірі, не меншому від його тримісячної середньої зарплати (ст. 44 КЗпП).

Якщо працівник у день звільнення не при-йшов на роботу, коли з ним треба розрахуватися?

Тоді, коли він вимагатиме розрахунку. Сьогодні вимагав – отже, сьогодні ж або завтра (не пізніше!) ви повинні виплатити йому все до копійки (ст. 116 КЗпП).

Грошей у підприємця зараз немає, а трудовий договір із працівником розірвати треба, щоб не росли борги за зарплатою. Як краще вчинити в такій ситуації?

Найкраще домовитися з працівником про відстрочення, щоб погасити борг за зарплатою пізніше. І бажано не вказувати як причину звільнення невиконання роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору (ч. 3 ст. 38, ч. 1 ст. 39 КЗпП), щоб не довелося нести додаткові витрати на виплату працівникові вихідної допомоги (ст. 44 КЗпП). Це може стати непосильним завданням для підприємця в його і без того складному матеріальному становищі.

Заборгованість за зарплатою підприємець іще не погасив, а працівникові необхідно терміново звільнитися. Що краще для працівника в такій ситуації?

Для працівника прийнятна будь-яка причина звільнення, окрім як за ініціативою працівника без поважних причин (ч. 1 ст. 38 КЗпП – див. п. 2.1 нашої таблиці).

Ця причина погана тим, що:

• по-перше, працівник буде зобов'язаний відпрацювати 2 тижні після подання заяви про звільнення;
• по-друге, якщо працівник звертатиметься до центру зайнятості, щоб отримати статус безробітного, то допомогу по безробіттю йому почнуть виплачувати лише на 91-й день із дати отримання такого статусу (ч. 3 ст. 23 Закону від 02.03.2000 р. № 1533-III).

А у разі звільнення з інших причин, зазначених у нашій таблиці, допомога по безробіттю виплачується з дня отримання працівником статусу безробітного.

Статус безробітного працівник отримує з першого дня реєстрації в центрі зайнятості, якщо йому не можуть відразу запропонувати підходящу роботу (ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 46 Закону від 05.07.12 р. № 5067-VI).

Під словом «підходяща» слід розуміти роботу, яка:

• відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника, і при цьому нове місце роботи, доступне для працівника у плані транспортного сполучення;
• гарантує зарплату в розмірі, не нижчому, ніж була у працівника на попередньому місці роботи, але з урахуванням середнього рівня зарплати в регіоні за останній місяць перед отриманням працівником статусу безробітного.

Підприємець звільнив працівника, але свою заборгованість перед ним не погасив. Що робити працівникові в такій ситуації?

Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення з підприємця заборгованості.

Припустимо, працівник по-людськи увійде у становище підприємця та не буде звертатися до суду відразу після свого звільнення. Чи зможе він звернутися до суду пізніше, щоб стягнути з підприємця борг за зарплатою?

Так, працівник зможе подати такий позов до суду в будь-який час – без обмеження строком давності (ч. 2 ст. 233 КЗпП). І тоді суд може прийняти рішення про стягнення з підприємця не лише заборгованості за зарплатою, але ще й додаткових сум у вигляді:

• середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП);
• відшкодування моральної шкоди, завданої невиплатою зарплати (ст. 237¹ КЗпП).

Думка консультанта щодо оподаткування

1. Якщо зарплату під час звільнення працівника було нараховано, але не виплачено

Нарахування ЄСВ. Базою для нарахування ЄСВ є сума нарахованої зарплати, включаючи основну та додаткову зарплату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону від 08.07.10 р. № 2464-VI, далі – Закон № 2464). Перелік виплат, які входять або не входять до бази для нарахування ЄСВ, ви знайдете в Інст­рукції, затвердженій наказом Держкомстату від 13.01.04 р. № 5 (далі – Інструкція № 5).

Тобто зарплата за фактично відпрацьований час у місяці звільнення, а також грошова компенсація за всі дні невикористаної працівником відпустки, яка включається до фонду додаткової заробітної плати (пп. 2.2.12 Інструкції № 5), є базою для нарахування та утримання ЄСВ. При цьому не важливо, коли буде виплачено такий дохід працівникові. Важливий факт нарахування.

У звіті з ЄСВ форми № Д4 (додаток 4 до Порядку, затвердженого наказом Міндоходів від 09.09.13 р. № 454) підприємець зобов'язаний зазначити (хоча дохід і не було виплачено):

• у таблицях 1 і 6 – суму нарахованого доходу і суми нарахованого та утриманого при цьому ЄСВ;
• таблиці 5 – дату припинення трудових відносин із працівником.

У разі нарахування вихідної допомоги ЄСВ не нараховується та не утримується (п. 4 розд. I Переліку, затвердженого постановою КМУ від 22.12.10 р. № 1170).

Сплата ЄСВ. Нараховані на зарплату працівника (утримані з неї) суми ЄСВ підприємець має перерахувати на відповідний рахунок, відкритий у Казначействі. Це треба зробити не пізніше 20-го числа наступного місяця, незалежно від виплати зарплати (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464). Якщо 20-те число припадає на вихідний або святковий день, то сплатити ЄСВ слід напередодні, оскільки перенесення строку сплати в таких випадках Законом № 2464 не передбачено.

За несплату або невчасну сплату ЄСВ підприємцеві загрожує фінансова санкція у вигляді штрафу в розмірі 10 % своєчасно не сплачених сум (п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464). Крім того, його можуть притягнути до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1, 2 ст. 165¹ КУпАП: розмір штрафу становитиме від 20 до 30 НМДГ (від 340 до 510 грн.).

Утримання ПДФО. Зарплата за фактично відпрацьований час (у т. ч. в місяці звільнення), компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога включаються до загального місячного оподатковуваного доходу працівника згідно з п. 164.2 Податкового кодексу (далі – ПК). Тому такі виплати підлягають обкладенню ПДФО на загальних підставах за ставкою 15 % (17 %).

Треба пам'ятати про два моменти:

• якщо нарахована зарплата в місяці звільнення не перевищує 1 710 грн. (у 2014 році), то працівник має право на ПСП незалежно від кількості відпрацьованих цього місяця днів (пп. 169.3.4 ПК);
• вихідна допомога хоч і входить до складу загального оподатковуваного доходу, проте заробітною платою не є, а належить до інших доходів відповідно до пп. 164.2.20 ПК (таку думку викладено в листі ДПАУ від 09.03.11 р. № 4628/6/17-0715). Тобто ПСП до цієї виплати не застосовується, також сума вихідної допомоги не враховується під час визначення права працівника на ПСП.

Сплата ПДФО. Податок, утриманий із доходу, який було нараховано, але не виплачено (не надано) платникові податків, слід сплатити до бюджету протягом 30 календарних днів після закінчення звітного місяця (тобто у строки, установлені для місячного податкового періоду пп. 168.1.5 ПК).

За ненарахування, неутримання та/або несплату ПДФО підприємець може бути притягнутий до фінансової відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 25 % суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету (п. 127.1 ПК). А також йому загрожує адмінштраф у розмірі від 2 до 3 НМДГ (від 34 до 51 грн.) (ст. 163⁴ КУпАП).

У податковому розрахунку форми № 1ДФ суми заробітної плати за фактично відпрацьований час і компенсації за невикористану відпустку відображаються під кодом ознаки доходу «101». Вихідна допомога відображається окремим рядком із кодом ознаки доходу «127». Під час заповнення графи 7 форм № 1ДФ необхідно вказати дату (число, порядковий номер місяця, рік) звільнення працівника.

Запитання юристові: а якщо підприємець не подавав форму № 1ДФ, тобто не звітував про нараховану, але не виплачену зарплату? Чи означає це, що працівник не зможе підтвердити наявність у підприємця заборгованості перед ним?

Думка юриста: подавати форму № 1ДФ – обов'язок підприємця, а не працівника. Тому для суду (у разі розгляду позову працівника до підприємця) не матиме значення, виконав підприємець свій обов'язок із подання форми № 1ДФ чи ні. Факт трудових відносин між підприємцем і працівником підтверджується трудовим договором, який було зареєстровано в державному центрі зайнятості. А факт виплати зарплати працівникові на підставі такого договору – відомостями на виплату зарплати. Немає підпису працівника у відомості – значить, зарплата не виплачувалася.

2. Якщо доходи нараховуються та виплачуються працівникові після звільнення

Тут можливі два варіанти, чому це відбувається: або працівник погодився почекати до того часу, коли в підприємця з'являться гроші та він зможе погасити свій борг – і дочекався, або працівник після звільнення звернувся до суду і виграв позов – гроші йому виплачуються за рішенням суду.

Нарахування ЄСВ. У загальному випадку звільнені працівники не є застрахованими особами для колишнього роботодавця і суми виплат їм після звільнення він не повинен обкладати ЄСВ. Проте як виняток виплати (дохід), які нараховані звільненим працівникам за відпрацьований ними час (наприклад, зарплата, компенсація за невикористану відпустку), а також середній заробіток, нарахований за рішенням суду за вимушений прогул (якщо працівник звернеться до суду), – обкладаються ЄСВ (п. 2 ст. 7 Закону № 2464).

У звіті з ЄСВ виплати звільненим працівникам, які обкладаються єдиним внеском, відображають у таблиці 6 із зазначенням періоду (місяця або декількох місяців), за який їх нараховано. При цьому у графі 10 потрібно вказати код типу нарахувань «1». А в таблиці 5 потрібно зазначити дату припинення трудових відносин із праців­ником.

ПДФО. Якщо після звільнення працівника підприємець добровільно нараховує та виплачує йому заробітну плату, то ця виплата підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Якщо за рішенням суду підприємець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток, тоді з метою оподаткування цю суму слід розбити по місяцях (абзац третій пп. 169.4.1 ПК). Це пояснюється тим, що якщо працівник до звільнення мав право на застосування ПСП, то таке право має за ним зберегтися. Тому під час розрахунку ПДФО підприємцеві слід:

• нараховану суму розбити за місяцями затримки розрахування;
• визначити базу обкладення ПДФО. Тобто від суми середнього заробітку, що припадає на кожен місяць, відняти суму утриманого ЄСВ та ПСП (за наявності права на пільгу);
• визначити, яку ставку ПДФО слід застосувати. Якщо місячний дохід не перевищує 12 180 грн. (у 2014 році), то ПДФО утримується за ставкою 15 %. А до суми перевищення застосовується ставка 17 %.

У формі № 1ДФ підприємець має відобразити зарплату (середній заробіток за час вимушеного прогулу) одним рядком із кодом ознаки доходу «101».

ВИСНОВКИ

1. Заборгованість із зарплати навіть звільненому працівникові виплатити необхідно. Кредиторська заборгованість у підприємця-єдинника після закінчення строку позовної давності вважатиметься його доходом (п. 292.3 ПК), а в підприємця на загальній системі оподаткування відсутність витрат на виплату зарплати збільшить оподатковуваний дохід (п. 177.2 ПК). Суми ПДФО та ЄСВ, нараховані та утримані під час виплати доходу працівникові, необхідно перерахувати до бюджету. Інакше підприємцеві доведеться сплатити штрафи за їх несплату.

2. Звільнений працівник може в будь-який час звернутися до суду, щоб стягнути з колишнього роботодавця заборгованість із зарплати. І тоді сума, яку доведеться виплатити за рішенням суду, буде набагато більшою від тієї суми, що підлягала виплаті працівникові під час його звільнення. Крім того, підприємцеві загрожує штраф у розмірі від 30 до 100 НМДГ (від 510 до 1 700 грн.) на підставі ч. 1 ст. 41 КУпАП за порушення вимог ст. 116 КЗпП (невиплата працівникові під час розірвання трудового договору всіх належних йому сум).