Визнання договору недійсним: підстави та наслідки

Із цієї статті ви дізнаєтеся:

• чим різняться нікчемний та оспорюваний договори;
• на якій підставі договір може бути визнаний недійсним (наведено приклади судових рішень за спорами про визнання договорів недійсними).

Що можна зробити на практиці: перевірити, чи дотримуються норми законодавства при укладанні господарських договорів, чи немає ризиків визнання договору нікчемним або недійсним.

Коли договір є недійсним

Цивільний кодекс (далі – ЦК) установлює презумпцію правомірності договору (ст. 204). Це означає, що договір є дійсним, якщо:

• він не визнаний недійсним судом;
• його недійсність не випливає з норми закону.

Умови визнання договору дійсним

У ст. 203 ЦК наведено вичерпний перелік умов, при дотриманні яких договір буде дійсним. Назвемо ці умови, щоб ви могли звірити з ними умови ваших договорів.

1. Зміст договору не повинен суперечити нормам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК).

2. Особа, яка укладає договір, повинен мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК). Підприємство набуває цивільної дієздатності через свої органи управління (директор, рада директорів, правління і т. д.), що діють на підставі установчих документів і закону (ст. 92 ЦК). За загальним правилом фізособи набувають повної цивільної дієздатності після досягнення повноліття, тобто 18 років (ст. 34 ЦК). В окремих випадках повна цивільна дієздатність надається фізособі після досягнення 16 років, якщо ця фізособа (п. 34, 35 ЦК):

• зареєструється підприємцем – при наявності письмової згоди батьків (усиновителів, піклувальників або органу опіки та піклування);
• зареєструє шлюб;
• працює за трудовим договором;
• записана матір'ю або батьком дитини.

3. Волевиявлення учасника договору повинне бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Тобто в підприємства в особі керівника або в підприємця повинне бути бажання укласти договір (ч. 3 ст. 203 ЦК).

4. Договір повинен укладатися у формі, установленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК). Норми ЦК передбачають можливість укладання усних договорів, договорів у письмовій (електронній) формі, договорів з обов'язковим нотаріальним посвідченням, з обов'язковою держреєстрацією (ст. 205–210 ЦК). Форма, у якій договір повинен бути укладений, залежить від його виду та вимог, установлених ЦК та іншими законодавчими актами до договорів такого виду. Наприклад, договір оренди землі укладається письмово за типовою формою, затвердженою постановою КМУ від 03.03.04 р. № 220, незалежно від того, є його сторонами юридичні особи чи фізособи (ч. 2 ст. 792 ЦК; ст. 14 Закону від 06.10.98 р. № 161-XIV). І засвідчений нотаріально договір оренди землі може бути за бажанням однієї зі сторін. На відміну від договору оренди землі, договір оренди транспортного засобу підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, якщо хоча б однією його стороною є фізособа (ч. 2 ст. 799 ЦК).

5. Договір повинен бути направлений на реальне настання обумовлених ним наслідків (ч. 5 ст. 203 ЦК). Наприклад, якщо підприємство (постачальник) і підприємець (покупець) уклали договір постачання товару, то реальними наслідками такого договору буде отримання підприємством коштів за поставлений товар, а підприємцем – отримання товару.

6. Договір, що укладається батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК).

Як бачите, усі ці умови цілком здійсненні. А якщо при укладанні договору не будуть дотримані перелічені вище вимоги, договір може бути визнаний недійсним (ч. 1 ст. 215 ЦК).

Категорії недійсних договорів

ЦК поділяє недійсні договори на дві категорії (ч. 2, 3 ст. 215):

• нікчемні – це договори, недійсність яких випливає з норми закону і не потребує визнання в судовому порядку;
• оспорювані – це договори, недійсність яких прямо законом не передбачена, але може бути визнана в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін договору або іншої зацікавленої особи (наприклад, органу ДФС), що заперечує дійсність цього договору.

Може виникнути запитання:

З якого моменту договір, визнаний недійсним, втрачає свою чинність?

Недійсний (як за законом, так і за рішенням суду) договір є недійсним із моменту його укладання (ч. 1 ст. 236 ЦК).

Підстави та порядок визнання договору недійсним

Порядок визнання договору недійсним залежить від того, яким є цей договір – нікчемним чи оспорюваним. Розглянемо докладніше.

Нікчемні договори

Договір або окремі його умови є нікчемними, якщо це встановлено законом і визнання їх такими в судовому порядку не потрібне (ч. 2 ст. 215 ЦК; п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 р. № 9, далі – Постанова № 9).

Підстави, з яких договір або окремі його умови вважаються нікчемними, установлено ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 та іншими нормами ЦК залежно від виду договору. У консультації ми розглянемо ті ситуації, які найчастіше відбуваються на практиці.

Приклад 1
Договір оренди транспортного засобу є нікчемним через недотримання форми
Підприємство уклало з фізособою договір оренди транспортного засобу (автомобіля) у письмовій формі, але цей договір сторони не засвідчили нотаріально. Власник передав, а підприємство прийняло автомобіль, протягом року користувалося цим авто і сплачувало власнику орендну плату.

Під час ревізії договорів за участю юриста підприємства з'ясувалося, що укладений договір оренди автомобіля є нікчемним, а значить, не має юридичної сили. Це випливає з вимоги ч. 2 ст. 799 ЦК, згідно з яким договори оренди ТЗ за участю фізосіб обов'язково повинні бути засвідчені нотаріально. У противному разі такий договір уважається нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК).

Приклад 2
Умови договору оренди є нікчемними, оскільки орендодавець не попередив орендаря про недоліки зданого в оренду приміщення
Підприємець здав в оренду підприємству частину будівлі, що належить йому. В орендованому приміщенні підприємство збиралося виготовляти меблі. У договорі оренди було зазначено, що приміщення придатне для такої діяльності. Однак орендодавець не попередив, що приміщення має другий дверний отвір, через який можна вийти на вулицю. Під час раніше проведеного ремонту цей вихід і прилеглі до нього стіни були зашиті декоративними пластиковими панелями, що створювало враження суцільної стіни і не могло бути помічене підприємством. Підприємство обладнало орендоване приміщення броньованими дверима, охоронною сигнализацією та системою відеоспостереження.

Сталася крадіжка, причому злодії проникли в приміщення саме через другий дверний отвір, відкривши зовнішні двері і зламавши пластикові панелі.

Підприємство вимагало від орендодавця відшкодування збитків, заподіяних крадіжкою. Однак підприємець відмовився відшкодувати ці збитки, пославшись на умови договору оренди, згідно з якими:

• після прийняття приміщення в оренду всі ризики, пов'язані з використанням приміщення, несе орендар, тобто підприємство;
• орендодавець звільняється від відповідальності за шкоду, заподіяну орендарю у зв'язку з використанням приміщення, якщо при прийманні приміщення в оренду підприємство не заявить про особливості або недоліки приміщення, що перешкоджають його використанню за цільовим призначенням.

У даному випадку якщо підприємство вирішить звернутися до суду з позовом про стягнення з орендодавця збитків, заподіяних крадіжкою, то вищезгадані умови договору не будуть прийняті судом до уваги, тобто будуть визнані нікчемними. Підстава – ч. 2 ст. 780 ЦК, яка говорить: нікчемною вважається умова про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливостей або недоліків використовуваної речі, про яких наймодавець не попередив наймача і про які останній не знав і не міг знати.

Підприємець не попередив підприємство про наявність другого входу в приміщення. Відповідно, підприємство не могло знати про це і вжити заходів, щоб унеможливити доступ у приміщення з вулиці через цей вхід.

На практиці найчастіше з висновком про нікчемність договору суб'єкти підприємництва стикаються в ході документальних перевірок, проведених органами ДФС. В акті перевірки орган ДФС указує на нікчемність договору, незаконність відображення в податковому обліку витрат або податкового кредиту за господарськими операціями, проведеними в рамках такого договору. І донараховує грошові зобов'язання:

• підприємству – із ПДВ і податку на прибуток;
• підприємцю – із ПДВ і ПДФО.

Як у цьому випадку довести дійсність договору й захистити себе від претензій із боку органу ДФС? Для цього існує процедура адміністративного та/або судового оскарження податкового повідомлення-рішення. У ході оскарження треба підтвердити реальність госпоперацій первинними документами, які правильно оформлені, відображають зміст проведеної госпоперації та її вартісні показники.

Урахуйте, що будь-які первинні документи (у т. ч. договори, накладні, рахунки та ін.) мають чинність тільки у випадку фактичного здійснення госпоперації. Якщо ж госпоперації не було, то документи не можуть уважатися первинними для цілей податкового обліку навіть при наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених законодавством (листи ВАСУ від 02.06.11 р. № 742/11/13-11 і від 01.11.11 р. № 1936/11/13-11).

Оспорювані договори

Припустимо, одна зі сторін договору або інша зацікавлена особа заперечує дійсність договору або його окремі умови з підстав, установлених законом. У цьому випадку для визнання такого договору або його умов недійсними такій стороні необхідно звернутися до суду (ч. 3 ст. 215, ст. 217 ЦК).

У судовому порядку оспорюваний договір може бути визнаний недійсним із таких підстав:

1. Договір суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 3 ст. 228 ЦК; ст. 208 Господарського кодексу, далі – ГК).

2. Договір укладено особою, яка не має ліцензії на проваджуваний вид господарської діяльності (ч. 1 ст. 227 ЦК).

3. Сторона помилилася щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні оспорюваного договору. Особа, яка вимагає визнати договір недійсним за вказаною підставою, повинна довести, що ці обставини існували в момент укладання договору, а помилка була і мала істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК, п. 19 Постанови № 9).

Не є підставою для визнання договору недійсним помилка, якщо вона пов'язана:

• із неможливістю використання або труднощами у використанні речі через її якість, що виникли після виконання зобов'язань за договором і не пов'язана з поведінкою другої сторони договору;
• розрахунками щодо отриманої вигоди від укладання цього договору;
• власною недбалістю, незнанням закону або неправильним його трактуванням однією зі сторін договору.

4. Договір укладено під впливом обману, тобто в результаті навмисного введення другої сторони в оману щодо обставин, які впливають на укладання договору. На відміну від помилки ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін договору.

Позивач повинен довести наявність умислу в діях відповідача та істотність обставин, у відношенні яких його ввели в оману, а також сам факт обману. Обман у частині мотивів договору не має істотного значення (ч. 1 ст. 230 ЦК, п. 20 Постанови № 9).

5. Договір укладено дієздатною особою, яка в момент укладання договору не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними (ч. 1 ст. 225 ЦК).

6. Договір укладено під впливом насильства, фізичного або психічного тиску з боку другої сторони або іншої особи (ч. 1 ст. 231 ЦК, п. 21 Постанови № 9). Насильство може:

• виражатися як у злочинних, так і не злочинних, але незаконних діях;
• відбуватися як стороною договору, так і іншою особою – як відносно іншої сторони договору, так і відносно членів родини, рідних або їх майна.

7. Договір укладено в результаті злочинної домовленості представника однієї сторони із другою стороною (ч. 1 ст. 232 ЦК). Наявність злого умислу в діях представника треба встановити. Про умисел можна говорити, якщо представник підприємства (підприємця), що діє на підставі довіреності, розуміє, що умови договору, який він укладає, суперечать інтересам підприємства (підприємця). Але, домовившись із другою стороною договору, укладає такий договір від імені підприємства (підприємця). При цьому не має значення, отримав такий представник якусь вигоду від укладання договору чи договір був укладений ним просто з метою завдати шкоди підприємству (підприємцю) (п. 22 Постанови № 9).

Іноді за вищевказаною підставою підприємства намагаються визнати недійсними договори, укладені не представником, який діє на підставі довіреності, а директором підприємства.

Наприклад, у підприємства змінився директор. Новий директор порахував, що його попередник уклав договір всупереч інтересам підприємства, діючи за домовленістю із другою стороною договору. Це стало підставою для звернення до господарського суду з позовом про визнання недійсним такого договору у зв'язку зі злочинною домовленістю колишнього директора з контрагентом.

На думку ВГСУ, дії директора, який діє від імені підприємства без довіреності, не можуть бути прирівняні до дій представника підприємства, який уповноважений на підписання договору довіреністю, виданою директором (постанова ВГСУ від 29.11.16 р., ЄДРСР, реєстр. № 63318456).

8. Договір укладено на вкрай невигідних умовах під впливом важких обставин, чим скористалася друга сторона договору. Особа, яка оскаржує договір, зобов'язана довести, що якби не важкі обставини, договір не був би укладений або був укладений на більш вигідних умовах. Важкими обставинами є (ч. 1 ст. 233 ЦК; п. 23 Постанови № 9):

• важка хвороба члена родини або родичів;
• смерть годувальника;
• загроза втратити житло;
• загроза банкрутства;
• інші обставини, для усунення або зменшення яких довелося укласти договір на вкрай невигідних умовах.

На практиці підприємства або підприємці часто звертаються до господарських судів із позовами про визнання недійсними кредитних договорів, укладених з установами банків. І вказують як важкі обставини свій незадовільний фінансовий стан. При цьому, звертаючись за отриманням кредиту, вони не подавали банку документальне підтвердження свого важкого матеріального стану. Це й зрозуміло, адже банк навряд чи видасть кредит особі, платоспроможність якої є сумнівною.

На думку ВГСУ, незадовільний фінансовий стан підприємства не може свідчити про укладання кредитного договору під впливом важкої обставини. Адже кредитні договори зазвичай і укладаються через недостатність коштів. І якщо підприємство в документах, поданих банку для отримання кредиту, указує на відсутність справ про банкрутство, позовів (претензій) кредиторів, простроченої заборгованості за кредитами і процентами, простроченої дебіторської та кредиторської заборгованостей, заборгованостей за податками і зборами, то установа банку не може знати про важкий фінансовий стан підприємства. А значить, не може скористатися цим для укладання кредитного договору на умовах більш важких, ніж звичайні умови кредитування (постанова ВГСУ від 29.11.16 р., ЄДРСР, реєстр. № 63115456).

9. Договір укладено без мети настання правових наслідків (фіктивний договір) (ч. 1 ст. 234 ГК). Для визнання договору фіктивним необхідно встановити наявність наміру всіх сторін договору. Саме по собі невиконання договору сторонами не означає, що був укладений фіктивний договір.

Якщо на виконання договору сторонами передавалося будь-яке майно, такий договір не може бути кваліфіковано як фіктивний (п. 24 Постанови № 9).

10. Договір укладено з метою приховати реально вчинений правочин (уявний договір) (ч. 1 ст. 235 ЦК). Тобто сторони навмисне оформляють один договір, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини (п. 25 Постанови № 9).

Наприклад, підприємство та підприємець хочуть приховати реальний правочин щодо постачання товару. І замість договору постачання укладають договір зберігання, умовами якого передбачають право зберігача реалізовувати товар, а отримані від реалізації товару кошти, за вирахуванням оплати послуг зберігача, перераховувати підприємству. У результаті господарську операцію відображено в обліку несвоєчасно, а підприємство отримує неправомірну податкову вигоду.

Наслідки недійсності договору або його окремих умов

Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім наслідків, пов'язаних із його недійсністю (ст. 216 ЦК). А саме:

• кожна зі сторін недійсного договору зобов'язана повернути другій стороні все отримане за таким договором, а в разі неможливості повернути (якщо отримане за договором – це користування майном, виконана робота, надана послуга) – відшкодувати вартість отриманого за цінами на момент відшкодування. Наприклад, між підприємством і підприємцем укладено договір про надання послуг. Обидві сторони виконали свої зобов'язання. Підприємство-виконавець надало послугу, а підприємець-замовник її оплатив. У випадку визнання цього договору недійсним підприємство буде зобов'язане повернути підприємцю оплату, а підприємець буде зобов'язаний відшкодувати підприємству вартість отриманої послуги за ціною на момент відшкодування;
• сторона, винна в укладанні та виконанні недійсного договору, зобов'язана відшкодувати збитки і моральну шкоду другій стороні або третім особам.

Припустимо, договір укладено з умислом, який свідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК, ст. 208 ГК). У разі визнання його недійсним наслідки будуть такими (ст. 228 ЦК, ст. 208 ГК):

1. При наявності умислу в обох сторін:

• у разі виконання договору обома сторонами – усе отримане ними за договором стягується з них у дохід держави за рішенням суду;
• у разі виконання договору однієї стороною – із другої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все отримане нею за договором і все належне першій стороні на відшкодування отриманого.

2. При наявності умислу в однієї сторони – усе отримане такою стороною за договором повинне бути повернуте другій стороні, а отримане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Сторони договору не мають права за домовленістю між собою змінити встановлені ЦК наслідки недійсного договору.

Зверніть увагу: недійсність окремих умов договору не спричиняє недійсність усього договору (ст. 217 ЦК).

Висновки

Для різних видів договорів установлено різні вимоги, недотримання яких може викликати недійсність договору та пов'язані із цим негативні наслідки.

Якщо укладений вами договір відповідає вимогам ЦК і ГК, то в подальшому вам буде значно простіше захистити свої інтереси, відстоявши свою правоту в спорі з контрагентом або органом ДФС.