Чи можна взяти позику без зазначення в договорі строку повернення грошей?

Практична ситуація

Ми маємо намір укласти договір грошової позики, але з обережності не хочемо зазначати в ньому конкретний строк повернення грошей. Наразі ми не знаємо, коли саме зможемо повернути гроші. Кредитор не заперечує проти цього. Чи буде такий договір відповідати законодавству? І чим це може загрожувати сторонам?

Договір позики без зазначення строку повернення позики відповідатиме закону, але ризики все одно є. Пояснимо, чому та які саме.

Порядок укладення та виконання договору позики регламентуються § 1 гл. 71 Цивільного кодексу (далі – ЦК). Так, у ст. 1049 ЦК сказано, що позичальник зобов'язаний повернути позику (у нашому випадку – гроші) у строк і в порядку, які встановлені договором. А якщо договором строк повернення не встановлено або визначено моментом пред'явлення вимоги, тоді позика має бути повернена протягом 30 днів із дня пред'явлення кредитором вимоги про це (якщо інший строк не передбачено договором).

Як бачите, законодавча норма говорить про те, що в договорі може і не бути умови про строк повернення позики, але позика за таким договором усе одно підлягає поверненню.

Тобто договір без зазначення строку повернення буде цілком правомірним, і турбуватися з приводу визнання такого договору недійсним немає причин.

Проте відсутність у договорі строку повернення позики чревата іншими ризиками. Якщо строк повернення грошей у договорі не названо, то сума позики може трактуватися податківцями як безповоротна фінансова допомога. Перевіряючі міркують так: раз строку повернення немає – отже, немає й обов'язку повернути позику.

Таке тлумачення норми закону, хоча і є помилковим із правової точки зору, але на практиці може призвести до негативних податкових наслідків для суб'єкта господарювання.

Давайте звернемося до норм Податкового кодексу (далі – ПК), щоб пояснити цей момент і навести аргументи, які зможуть захистити підприємство-позичальника.

Згідно з пп. 14.1.257 ПК безповоротна фінансова допомога – це, зокрема:

• сума коштів, передана платникові податків згідно з договорами дарування, іншими подібним договорами або без укладення таких договорів;
• основна сума кредиту, надана платникові податків без установлення строків її повернення (за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, і депозитів до запитання в банківських установах), а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

У першому випадку (коли йдеться про договори дарування) договір позики не є «іншим подібним договором». Адже дарування і позика – дві абсолютно різні операції, вони регламентуються різними законодавчими нормами: договір дарування – гл. 55 ЦК, а договір позики, як ми вже говорили, – § 1 гл. 71 ЦК. До того ж договір позики передбачає зобов'язання позичальника повернути суму позики, тобто його не можна назвати подібним до договору дарування.

Що стосується другого випадку, то тут ідеться про договори без установлення строків повернення. Проте є дуже важливий нюанс – ця норма стосується не договорів позики, а кредитних і депозитних договорів. Договір позики таким не є, тут теж абсолютно різні норми регулюють ці правовідносини (кредитний договір – § 2 гл. 71 ЦК, а депозитний договір – § 3 гл. 71 ЦК).

От і виходить, що визнавати суму позики за договором, у якому не зазначено строк повернення, у податківців немає законних підстав. Проте, беручи до уваги їх позицію із цього питання, ми все ж таки не рекомендуємо так ризикувати. Адже не виключено, що в разі виникнення спору з органом ДПС свою правоту вам доведеться відстоювати в суді.