Договір не вважається первинним документом для цілей бухобліку, оскільки він не підтверджує фактичне здійснення господарських операцій

Сторони спору

Позивач – ТОВ, відповідач – орган ДФС.

Обставини справи

Орган ДФС провів планову виїзну документальну перевірку ТОВ із питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.13 р. по 30.09.16 р., валютного та іншого законодавства за період із 01.01.13 р. по 30.09.16 р. За результатами перевірки був складений акт від 03.03.17 р. На підставі акта орган ДФС прийняв 3 податкових повідомлення-рішення (далі – ППР). А саме:

• ППР № 1. Позивачеві була збільшена сума податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на 13 244 404 грн., з яких 12 512 512 грн. – основний платіж, 731 892 грн. – штрафні санкції;
• ППР № 2. Позивачеві була збільшена сума ПДВ до сплати на 3 738 862 грн., з яких 2 991 091 грн. – основний платіж, 747 771 грн. – штрафні санкції;
• ППР № 3. Позивачеві було зменшене від’ємне значення ПДВ, зараховуваного до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду з ПДВ і нараховані штрафні санкції за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 11 922 187 грн., з яких штрафні санкції становлять 545 313 грн.

ТОВ визнало, що всі три ППР винесені незаконно і звернулося до суду першої інстанції. Суд не задовольнив вимоги позивача і залишив у силі вищезгадані ППР. Проте ТОВ подало апеляцію. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, тобто всі три ППР, винесені відповідачем, були визнані незаконними і скасовані. Тоді орган ДФС подав касаційну скаргу до ВСУ.

Позиції сторін

Відповідач (орган ДФС). Позивачем не було доведено реальність виконання укладених між ТОВ і його контрагентами договорів, а надані позивачем документи бухобліку складені з порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, матеріалами кримінального провадження встановлена фіктивність одного з підприємств – контрагентів позивача.

На чиєму боці суд

Суд (Постанова ВСУ від 23.04.19 р., ЄДРСР, реєстр. № 81399176) задовольнив вимоги органу ДФС, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Тобто ВСУ визнав, що у відповідача були законні підстави для винесення всіх трьох ППР.

Аргументи суду

1. Згідно зі ст. 14, 44, 134, 135 Податкового кодексу для нарахування податкових зобов'язань господарські операції повинні:

• бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій;
• викликати реальні зміни в майновому стані платника податків.

2. Господарський договір у розумінні Закону від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку. Його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тому господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу.

3. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значущості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками і формою, але недостовірних і у зв'язку із цим юридично дефектних первинних документів.

4. Судом установлено, що залучені до справи докази не підтверджують виконання укладених між ТОВ і його контрагентами договорів постачання і виконання робіт і не спростовують висновків ДФС про порушення позивачем вимог податкового законодавства, викладених в акті перевірки.

Висновок

Договір не належить до первинних документів у розумінні Закону № 996. Крім того, первинні документи можуть не мати юридичної значущості для цілей формування податкової вигоди, якщо вони правильно оформлені, але містять недостовірну інформацію і при цьому не простежується рух активів за операцією.