Георгій Барамідзе: «Краще на волі без грошей, ніж із грішми у в'язниці»

В останнє десятиліття Грузія пережила низку істотних реформ, що змінили країну до невпізнанності. Чи може досвід Тбілісі знадобитися для Києва? Наскільки українські реалії перегукуються із грузинськими? Не дуже давно Україну відвідав віце-спікер грузинського парламенту Георгій Барамідзе. З його іменем пов'язують «революцію троянд», повалення режиму Едуарда Шеварнадзе, прихід до влади Михайла Саакашвілі, а також цілий ряд кардинальних змін в урядових структурах і податковій системі Грузії.

Згадуючи ті бурхливі часи, Георгій Айвенгович дотепер називає екс-президента Саакашвілі по-простому – Міша. І це зрозуміло, адже в «рожеві» роки Барамідзе був із ним на «ти». Георгій тоді швидко просувався службовими сходами. Спочатку очолював МВС, потім Міноборони, а завершив міністерську кар'єру на пості віце-прем'єра з євроатлантичної інтеграції. При ньому скасували дорожню поліцію, радикальним чином скоротили чисельність співробітників органів правопорядку, митниці та фіскальних служб.

Під час візиту грузинського гостя до Києва нам удалося докладніше розпитати в нього, у чому секрет успіху нового уряду, як йому вдалося відродити економіку та відновити довіру людей.

– Георгію Айвенговичу, із чого розпочалися реформи у Вашій країні?

– Усе почалося з «революції троянд». Вона відбулася тому, що людям набридло погане життя. Грузія вважалася державою, що не відбулася. Інститути влади працювали з точністю до навпаки. Наприклад, поліція, яка за логікою речей зобов'язана боротися зі злочинністю, сама була джерелом криміналу, захищала інтереси організованих кримінальних угруповань, відігравала роль інструмента для створення корупції.

Те саме можна сказати про митну, податкову та іншу державні служби. Країну пожирала бюрократія та кругова порука. У багатьох містах, у тому числі курортних та індустріальних, не було електроенергії, газо- і водопостачання. А уряд у цей час просто крав гроші. Пам'ятаю часи, коли бюджет Грузії становив лише 25 млн доларів. Зарплата депутата в 1992 році дорівнювала 2,5 долара, міністра – 75-80 доларів. Державою керували злодії в законі. В'язниця була їх рідним домом із комфортними умовами: у камерах – євроремонти, джакузі, «дівчини за викликом»… Плюс фактор Росії, яка не сприймала нашу незалежність і прадавню історію. Після зміни влади ми прийняли рішення розрубити гордіїв вузол. Почали боротьбу з корупцією, реформували поліцію, податкову, прокуратуру. Коли розпустили співробітників ДАІ, три місяці на вулицях не було міліції. І що сталося? Нічого! За цей час ми підготували нові кадри, змінили міліцейську форму, обновили автомобілі для ДАІ, купили техніку, підвищили зарплату – мінімум у 20 разів. Зробили ставку на бізнес, багато секторів перевели в режим приватних підприємств, що приносять дохід.

– Перша реформа була в правоохоронній сфері? 

–  Ми все робили одночасно. МВС реформували паралельно із системою правосуддя. Десять відсотків суддів опинилося у в'язниці: їх засікли на хабарах. Судова реформа виявилася більш хворобливою, ніж поліцейська. Із того часу, за оцінкою Євросоюзу, 97-98 % громадян Грузії навіть не чули, щоб хтось у нашій країні давав хабара. А Тбілісі вважається найбільш безпечною столицею на європейському континенті.

– Свого часу Сталін говорив, що кадри вирішують усе. Де ви їх черпали для нових реформ? 

– Ми проводили конкурсні відбори з урахуванням менталітету громадян. На ключові посади призначали нових людей. Ще будучи на пості глави МВС, я сформував групу людей, які пройшли перепідготовку в поліцейській академії. До речі, у нас найвищий у світі відсоток дипломованих фахівців. Людей готували захищати та служити так, щоб бацила корупції була знищена. Якби залишили старі кадри, то вони «заразили» би цією бацилою нових людей.

Наведу такий приклад. У радянські роки мій дідусь працював у Батумі у сфері торгівлі. І його «хабаром» уважалося тільки те, що він накривав стіл для друзів. Про таких говорили, що вони «псують місце», оскільки не беруть там, де можна брати. У пострадянські часи в нас теж була кошмарна ситуація в плані менталітету. Доходило до того, що 80 % дівчат Грузії хотіли бути дружинами злодіїв у законі. Хотіли жити за принципом «щоб у мене все було і за це мені нічого не було». Раніше можна було купити все, будь-яку інформацію. Ми в корені змінили цю систему.

– Наскільки змінилося ставлення до правоохоронних органів? 

– Сьогодні грузинська поліція посідає третє місце за рейтингом. На першому знаходиться Православна церква, на другому – армія. Як тільки люди побачили в поліцейських виразників своїх інтересів, до них почали краще ставитися. Зарплата в поліції висока: 1 500 доларів плюс премія в розмірі від однієї до двадцяти місячних зарплат. Правоохоронці вже не сидять у засідці, щоб когось піймати. Робота ведеться превентивними методами, створюються стимули для підтримки правопорядку. Замість ДАІ діє поліцейський патруль із більш сучасними засобами зв'язку. Що стосується оцінки ефективності, то вона заснована на досить складній системі балів: особиста дисципліна, відгуки колег, дзвінки від простих людей. Народ знає, що людина іде на підвищення по службі не через зв'язки «на верху». Ставлення до поліцейського різко змінилося, його вже не називають лягавим. Зараз він готовий допомогти, не вимагає хабарів, ловить злочинців і здатний вибачати. Припустимо, якщо водій підпилий, то поліцейський може сісти за кермо його автомобіля, довезти додому і відпустити. У грузинській поліції – обличчя людини. Цим досвідом ми готові з вами ділитися.

– Тоді почнемо з головного: звідки брали гроші на проведення настільки кардинальних змін? 

– У нас був створений фонд підтримки держслужбовців. Існувало два ресурси – американський (Сороса) і грузинський. Ступінь ентузіазму теж виявився досить великим. Не все ж вимірюється тільки грішми. Нам удалося реформувати відносини між владою та бізнесом. Це дало 7-процентне зростання економіки незважаючи на наслідки, пов'язані з війною 2008 року та окупацією 20 % нашої території росіянами. Економіка Грузії стала більш гнучкою. Ми дуже швидко все перевели в приватне русло. Будь-яке підприємство краще керується приватним власником, ніж найкращим бюрократом. За оцінками Світового банку, у 2011 році Грузія стала реформатором № 1 у світі. Завдяки реформам у багатьох сферах у рейтингу легкості ведення бізнесу ми перейшли з 140 місця на восьме. Кожний міністр повинен був боротися за реформи всередині уряду. Бюджет же не безрозмірний. Але уряд виступив єдиною командою. Ми один одному палки в колеса не ставили.

– Як же Ви працювали в умовах економічного ембарго з боку Росії? Воно залишилося дотепер? 

– На вино та боржомі зняли. Путін цим хотів продемонструвати, що з колишнім президентом Саакашвілі були погані стосунки, а з новим можна домовлятися. Але на інші продукти ембарго зберігається. Росія, напевно, розраховувала, що наш уряд завалиться. Нам перекрили газ у найлютіші морози 2006 року. Це було зроблено після введення економічного ембарго не тільки на вина, але й на все інше. Ми витримали ці випробування. І вийшов зворотний ефект: народ згуртувався. Виживали, як могли. Провели реформу енергетики. Тепер Грузія експортує електроенергію, продаючи її Росії та Туреччині. Ні одного кубометра газу в Російській Федерації ми не купуємо. Здійснили лібералізацію податкової системи. На третину скоротили штат бюрократів і втроє менше стало податків. Податковий кодекс уже трактується не двозначно.

– Розкажіть про основні бюджетонаповнюючі податки в Грузії? 

– Соціальний податок об'єднали із прибутковим податком. ПДВ – 18 %. Податок з особистого прибутку – 20 %, на прибуток від фінансових операцій – 10 %, а у сфері продажу нерухомості – 1 %. Раніше було важко змусити підприємців, щоб вони користувалися касовими апаратами. Ми навіть проводили державну лотерею, щоб люди купували ці апарати й отримували чек із щасливим номером. Переможець міг одержати 50 тисяч ларі ($1-1,25 ларі). Було дуже багато проблем, які доводилося вирішувати вольовими методами.

– Тіньова економіка ще діє? 

– Раніше тіньова економіка становила 80 %, зараз – 5 %. Два роки тому бюджет уже був вдесятеро більшим, ніж у той час, коли до влади прийшов Саакашвілі. До цього в країні була настільки складна ситуація, що гірше нікуди. Довелося скасувати 84 % різних ліцензій і дозволів. Ми дійшли висновку, що відправляти людей за ґрати за економічні злочини недоцільно. Краще на волі без грошей, ніж із грішми у в'язниці. Тим більше якщо ув'язнений мафіозі сам контролює в'язницю. Тому й увели закон, згідно з яким винний може відкупитися. Наприклад, затримали начальника залізниці Грузії. Він був страшно корумпований. Яка користь тримати його в тюремній камері на казенних харчах? Заплатив 20 мільйонів – і вийшов на волю.

– Цікаво, яким чином установлювали ціну питання? 

– У нас так: чим більше, тим краще. Видавлювали по максимуму. Визначали на око…

– Ви недавно зустрічалися з керівництвом МВС України. Що можете сказати про членів команди Авакова? 

– Вони трохи розгублені. Бажання щось зробити для своєї країни в них є. Відповідальність, яка на них лежить, розуміють. Коли що – крикнуть «Караул!» Їм потрібно дати шанс. Ніхто з іншої планети в Україну не прилетить наводити порядок…

Бесіду вела Олена Широкова