Подалі сховаєш — ближче знайдеш

У офшорах заховано близько 32 трлн доларів

Офшорний бізнес набуває все більшої ваги в міжнародних економічних відносинах. Чому ж так вигідно використовувати саме офшори? Які переваги є у них в порівнянні зі звичайними формами бізнесу? Як правильно вибрати офшорну зону, в якій планується реєструвати компанію? На що слід звернути увагу при операціях з офшорними фірмами?

Олександра Олефіренко,
головний бухгалтер ПП «НВФ «Теплові технології»

Англійське слово offshore у дослівному перекладі означає: вироблений за кордоном, у відкритому морі, що знаходиться на відстані від берега. Офшор дає змогу вийти за межі правил певної держави, мінімізувати податки й у такий спосіб спростити ведення бізнесу. Водночас, як не дивно, цей загальновідомий термін не має однозначного податкового, загальнокомерційного і юридичного тлумачення. Навіть щодо його написання російською мовою точаться суперечки лінгвістів: офшор чи оффшор?

Поняття «офшорна зона», «офшорна юрисдикція» або «офшорна територія» використовують як синоніми для позначення держави або його частини, в межах якого для компаній-нерезидентів встановлено пільгові умови з метою ведення бізнесу:

• спрощений режим реєстрації (не обов’язково зазначати засновників компанії);
• спрощений режим ліцензування;
• відсутність оподаткування або зведення податків до мінімуму (зазвичай — лише фіксований щорічний збір);
• інвестиційні, митні та інші пільги;
• анонімність володіння тією чи іншою офшорною компанією (акції на пред’явника, «закритість» реєстру акціонерів, кримінальна відповідальність за розголошення інформації про бенефіціарів тощо);
• вільне ведення бухгалтерського обліку та звітності;
• практична відсутність валютного контролю, можливість проведення з резидентами операцій в будь-якій іноземній валюті.

На пошуки острова скарбів

Саме острови стали основним місцем розвитку офшорних юрисдикцій. Це не дивно, позаяк для багатьох острівних держав, що не мають скільки-небудь істотних і стабільних джерел для розвитку, офшорний бізнес став єдиним засобом отримання доходів. При цьому власне територія такого острова може бути до смішного малою. Наприклад офшорна територія Олдерні становить 7,9 кв. км, а розміри — 5 × 3 км.

У світі налічується кілька десятків країн, де практикують податкові пільги для нерезидентів. Мережа офшорних центрів розподілена континентами досить нерівномірно: 7 офшорних центрів знаходиться в Північній Америці, 25 — у Південній та Центральній Америці, 28 — у Європі, 19 — в Азії, 7 — в Африці і 14 — в Океанії.

Вибираючи офшорну юрисдикцію, слід звернути увагу на такі моменти:

• організаційно-правова форма компанії;
• дозволені види діяльності;
• обов’язкові вимоги до офшорної компанії;
• оподаткування;
• найменування компанії;
• статутний капітал компанії;
• акції на пред’явника і без оголошення номіналу;
• резидентство акціонерів і директорів;
• послуги номінальних акціонерів і директорів;
• наявність законних гарантій нерозголошення інформації про реального власника і банківські операції;
• проведення зборів акціонерів/директорів;
• необхідність ведення бухобліку;
• необхідність надання аудиторського висновку;
• доступ до інформації про акціонерів і директорів із боку третіх осіб;
• зберігання документів компанії;
• валютний контроль;
• термін реєстрації компанії з моменту подання документів;
• порядок і процедура реєстрації компанії;
• вартість.

За даними міжнародної дослідницької організації Tax Justice Network (що займається незалежними розслідуваннями у сфері ухилень від сплати податків), на банківських рахунках офшорних юрисдикцій перебуває від 21 до 32 трлн дол. Раніше експерти наводили цифру до 10 трильйонів доларів. Для порівняння, весь обсяг світового багатства (за оцінками швейцарського банку Credit Suisse) дорівнює приблизно 230 трлн дол., а сумарний ВВП США та Японії становить 21 трлн дол.

Оксана Сковбель,
головний бухгалтер ТОВ «Реммеханіка»:

— В умовах непомірних податків і неоднозначного трактування норм законодавства можливість використовувати офшорні схеми — один з небагатьох прийнятних і зручних шляхів мінімізації оподаткування. Наприклад, нашій компанії послуги інформаційно-консультативного характеру надає компанія, зареєстрована в офшорній зоні. Це не заважає відносити споживані послуги на витрати у повному обсязі, бо ця юрисдикція не потрапляє до «чорного списку» офшорних зон. Звісно, нам необхідно підтвердити, що послугу дійсно надано, оформити всі документи належним чином (відповідно до вимог законодавчих норм).

Чорні мітки для «чорних дірок»

Одна з важливих причин зростання популярності офшору — глобалізація бізнесу і суспільства загалом. Великі компанії розкидані по всьому світу і мають підрозділи у різних країнах з різними податковими режимами. Наразі немає єдиного розуміння — виходячи з яких принципів, на якій стадії, у який час і на якій саме території у великій транснаціональній корпорації з’являється прибуток, з якого вона повинна платити податки. Коли власник бізнесу, аналізуючи податкові норми різних країн, вибирає найбільш привабливу (і в цій зоні максимально накопичує свій прибуток), це цілком розумно з точки зору пересічної людини.

Наявність офшорних зон заподіює величезної шкоди державам, у яких податкове навантаження є значним. У світі постійно проводять контроль та аналіз офшорних податкових юрисдикцій. Ця проблема перебуває під постійним контролем Міжнародного валютного фонду і різних міжнародних організацій, серед яких найбільшим авторитетом користуються ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) і ФАТФ (Financial Action Task Force).

ОЕСР поділила всі офшорні держави на три категорії: «білий список», «сірий список» і «чорний список».

Правила з обмеженнями

Українське законодавство не містить чіткого визначення поняття «офшор». Утім, у п. 161.3 ПК згадується про «нерезидента, що має офшорний статус». Під цим терміном розуміються «...нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України...».

Єдиного списку офшорних зон не існує, кожна держава самостійно визначає для себе такий перелік. Приміром, в Україні цей список, у якому налічується 36 країн, встановлений урядовим Розпорядженням № 143. Головна мета — захистити національну економіку від відпливу коштів, збільшити податкове навантаження для компаній, що користуються послугами офшорних юрисдикцій. Таким чином, вибираючи офшорну юрисдикцію для мінімізації оподаткування, українському підприємцеві варто перевірити, що не входить вона до переліку 36 країн, з якими працювати не рекомендується.

Олександр Єфімов,
керуючий партнер, адвокат, аудитор, кандидат юридичних наук:

— Гроші завжди спрямовують свій рух туди, де їм комфортніше: зрозумілі й прості правила, гарантійні системи збереження, мінімальний фіскальний тиск. Оптимізація витрат (за рахунок зниження податкового тиску) — це прагнення до підвищення ефективності бізнесу. Якщо я маю право вибрати з певної кількості податкових схем саме ту, що є оптимальною, і я її вибрав, нічого не порушуючи, то хіба я ухилився від сплати податків? Використання офшорних схем у законодавчих межах подібно до ситуації, коли платник податків перейшов із загальної системи оподаткування на спрощену (йому це вигідно і законом не заборонено). Ще в 1934 році американський суддя Лернеду Хенд сказав: «Будь-яка людина може так влаштувати свої справи, щоби платити якомога менше податків. Зовсім не неодмінно прагнути збагатити скарбницю. Навіть з міркування патріотичного обов’язку немає потреби збільшувати суму свого податку».

Тож які обмеження встановлено для роботи з офшорними компаніями? Їх не так багато.

1. Правило «85». Сплатив за товар (роботи, послуги) на користь нерезидента, що має офшорний статус, безпосередньо або через інших резидентів чи нерезидентів — маєш право лише на 85% вартості таких витрат з метою визначення оподатковуваного прибутку (п. 161.2 ПК).

2. Правило «100». Оплатив послуги інжинірингу, консалтингу, маркетингу і реклами, а також нараховані роялті на користь нерезидента, що має офшорний статус, — не маєш права на включення вартості таких послуг та нарахованих роялті до податкових витрат із метою визначення оподатковуваного прибутку. Це правило діє також у разі, якщо такий одержувач не є фактичним (бенефіціарним) одержувачем послуг (пп. 139.1.13, 139.1.15, 140.1.2 ПК).

3. Правило «%». Кошти, отримані від нерезидента, що має офшорний статус, на певний строк із зобов’язанням повернення та сплати відсотків, не є позикою; звідси і всі податкові наслідки — неможливість віднести нараховані та сплачені відсотки на витрати з метою визначення оподатковуваного прибутку (пп. 14.1.267 ПК).

Через цю причину багато компаній не працюють із «чорним» офшором безпосередньо, а використовують ланцюжок (так звану «агентську схему»).

Класифікація офшорних зон

Умовно офшорні території можна поділити на два види: класичний офшор та офшор підвищеної респектабельності.

Класичний варіант офшорних зон зазвичай надають невеликі (часто острівні) держави з невисоким рівнем розвитку власної економіки, але з достатньо високою політичною стабільністю (Беліз, Багамські острови, Британські Віргінські острови, Вануату, Кайманові острови тощо). Як правило, там надається максимальний рівень пільг і конфіденційності.

Офшорні зони підвищеної респектабельності (Гонконг, Люксембург, Швейцарія тощо): незважаючи на доволі високий рівень пільг, у цих зонах висувають низку вимог до нерезидентів у вигляді фінансового й адміністративного контролю (наприклад, ведеться реєстр директорів та акціонерів). Однак престиж компаній у таких зонах набагато вищий, відповідно вища вартість реєстрації та обслуговування компаній. Критеріями для розподілу слугують вимоги до податковому режиму, а також ідентифікація власника.

За рівнем цивілізації офшорні території можна розподілити на три групи:

1. Цивілізовані офшори (найвідоміші з них — Кіпр, Ірландія, Люксембург, Велика Британія, Сінгапур).

2. Менш цивілізовані офшори (найвідоміші: Панама, Монако, Беліз, Британські Віргінські острови).

3. Нецивілізовані офшори (найвідоміші — Чорногорія, Ліхтенштейн, Андорра, Науру).

До офшорному бізнесу застосовний і закон про уникнення подвійного оподаткування. Якщо діяльність компанії рівною мірою можна прив’язати до юрисдикції тієї держави, чий податковий режим більш м’який, то чому б цього не зробити? Вивчивши законодавство країн, з якими підписано угоду про усунення подвійного оподаткування, можна вибрати найбільш сприятливого партнера у схемі проведення бізнес-операцій.

Олена Пилипенко,
головний бухгалтер ТОВ «Октопус девелопмент груп»:

— До операцій із компаніями-нерезидентами, які мають офшорний статус, необхідно застосовувати спеціальні правила. Вони полягають в обмеженні віднесення сум до складу податкових витрат (та інших нюансах). Однак такі обмеження не є перешкодою для здійснення поставленої мети. За такого підходу переваги (що надаються українському бізнесу) практично завжди перевищують збитки. Офшорні зони — це зручний інструмент для заощадження коштів цілими і збереженими від оподаткування. Інше запитання: які гроші там «ховають»? Зрозуміло, що практично не трапляється збігів, коли суми, зароблені у чесний спосіб, випадково потрапляють в обіг в офшорній зоні.

Замість висновку

З точки зору організаційно-правової структури офшорна компанія — унікальний витвір англосаксонської системи права. Її неповторність полягає в тому, що попри можливість бенефіціарному власникові бути її реальним власником, зберігається його анонімність (завдяки використанню номінальних акціонерів, директорів і навіть секретарів, а також за рахунок того, що акціонерами і директорами можуть бути корпорації, тобто інші класичні офшорні компанії із традиційно закритими реєстрами підприємств).

Однозначно оцінити існування у світовій економіці офшорних юрисдикцій непросто. Як їх називати — «райським островом» або «чорною дірою»? Власник транснаціональної компанії дасть перший варіант відповіді. Прем’єр-міністр, мета якого полягає у наповненні держбюджету, зупиниться на другому. Оскільки йдеться про цілком усталене явище, немає особливого сенсу сперечатися. Необхідно робити висновки: зменшувати внутрішні податкові ставки і створювати «податкові гавані» для залучення частки світового капіталу на свої підконтрольні території. Можливо, тоді невідомі «втрачені острови» стануть більш відомими.

Якщо ви вирішили, що використання офшорної юрисдикції — один із можливих законних варіантів мінімізації оподаткування, насамперед, необхідно зважити на такі моменти.

1. Вибір країни для купівлі або реєстрації офшорної компанії: наскільки важливий для вас імідж території, і чи готові ви переплачувати за більш високу респектабельність?

2. Контроль обраної юрисдикції щодо включення до «чорного списку» згідно з Розпорядженням № 143.

3. Контроль обраної юрисдикції стосовно включення до «чорного списку» згідно з позиціями міжнародних організацій, серед яких найбільший авторитет мають ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) і ФАТФ (Financial Action Task Force).

4. Врахування обмежень у разі роботи з компаніями, що мають офшорний статус, згідно з п. 161.2; пп. 139.1.13; 139.1.15; 140.1.2; 14.1.267 ПК.

5. Аналіз норм законодавства про уникнення подвійного оподаткування.

Нормативна база

ПК — Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Розпорядження № 143 — розпорядження КМУ «Про перелік офшорних зон» від 23.02.2011 № 143-р.

Дата підготовки
31.07.2014