Затримка остаточного розрахунку при звільненні: судова практика

У день звільнення із працівником має бути проведений остаточний розрахунок усіх сум, що належать йому. Підприємство здійснило остаточний розрахунок лише через 20 робочих днів (далі – р. д.) після звільнення працівника. Тому суд вирішив стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08.08.17 р. у справі № 226/884/17).

Сторони спору: Позивач – фізособа, Відповідач – підприємство, Третя особа – Покровська міська виконавча дирекція Донецького обласного відділення ФСС з ТВП.

Суть спору

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8 732,40 грн. та недоотриманої допомоги з тимчасової непрацездатності в сумі 22 237,50 грн.

Суть позову є такою. Позивач з 27.11.14 р. по 28.02.17 р. перебував у трудових відносинах з Відповідачем. 28.02.17 р. Позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП у зв’язку з неможливістю виконувати роботу за станом здоров’я. Тією ж датою його було звільнено за ст. 38 КЗпП.

Однак у день звільнення Позивача не ознайомили з наказом про звільнення, йому не видали трудову книжку та не повідомили про належні до виплати суми. Копію наказу про звільнення працівник отримав поштою 14.03.17 р., а трудову книжку – того ж дня при самостійному зверненні на підприємство. І лише 30.03.17 р. з ним було здійснено повний розрахунок.

При звільненні Позивачеві було нараховано: компенсацію за невикористані 10 календарних днів відпустки – 4 820,30 грн., вислугу – 2 122,08 грн. Усього виходить 6 942,38 грн., а за мінусом податків і зборів – 5 588,62 грн. Цю суму було виплачено частинами: 1 600 грн. (16.03.17 р.), 1 700 грн. (20.03.17 р.), 1 600 грн. (29.03.17 р.) та 688,62 грн. (30.03.17 р.). Оскільки виплати були проведені з 20-денною затримкою, Позивач вирішив стягнути з підприємства середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 8 732,40 грн. [436,62 грн. (середньоденна зарплата) х 20 р. д.].

Крім того, за час хвороби (підтверджується листками непрацездатності) Позивачеві нараховувалися лікарняні з розрахунку 50 % середньої зарплати як особі, що має страховий стаж до 3 років. Утім, страховий стаж Позивача становить більше 30 років, тому йому мали виплачувати допомогу в розмірі 100 % середньої зарплати. Отже, за період хвороби оплаті підлягало 75 днів. З огляду на те що середній заробіток становив 592,99 грн., Позивач недоотримав 22 237,12 грн. Тобто всього він мав би отримати 44 474,25 грн. (592,99 грн. х 75 д.), а нарахували йому лише половину.

Вважаючи, що його права було порушено, Позивач вирішив звернутися до суду з позовом про стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та недоотриманої допомоги з тимчасової непрацездатності.

Рішення суду

Рішенням Димитровського суду Донецької області від 08.08.17 р. у справі № 226/884/17 позов задоволено частково: з Відповідача стягнено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні працівника у розмірі 8 732,40 грн. та частково сплачений Позивачем судовий збір у розмірі 640 грн. (задоволено одну з двох вимог), в задоволенні іншої вимоги відмовлено. 21.08.17 р. рішення набрало законної сили.

Аргументи суду

1. Відмовляючи Позивачеві у стягненні недонарахованої та невиплаченої суми допомоги з тимчасової непрацездатності, суд керувався такими аргументами. Під час розгляду справи було встановлено, що у Позивача є дві трудові книжки, одну з яких було заведено на підприємстві Відповідача на початку трудових відносин. Другу книжку Позивач не зміг надати під час працевлаштування, оскільки не міг розірвати трудові відносини з попереднім роботодавцем. Саме в цій книжці зафіксовано дані про його трудовий стаж до початку роботи у Відповідача. Про наявний стаж працівника Відповідачу було відомо, адже саме його представник повернув цю трудову книжку. Тож в дійсності стаж Позивача становив більше 30 років, тому йому мали виплачувати лікарняні в розмірі 100 % середньої зарплати. Отже, Відповідач порушив права Позивача на одержання допомоги з тимчасової непрацездатності в установленому розмірі.

Проте згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Утім, останню виплату допомоги було здійснено 17.02.17 р., у той час як позовна заява підписана 27.05.17 р. та отримана судом 31.05.17 р. Тобто пройшло більше 3,5 місяця. Ні Позивач, ні його представник не подали жодних клопотань про поновлення строку. Тож суд відмовив у задоволенні даної вимоги через пропуск Позивачем строку звернення до суду.

2. Задовольняючи вимогу Позивача щодо затримки розрахунку при звільненні, суд зазначив, що в разі звільнення працівника виплата усіх належних йому від підприємства сум проводиться в день звільнення (ст. 47, 116 КЗпП). Якщо в день звільнення працівник не працював, ці суми можна виплатити не пізніше наступного дня після пред’явлення ним вимоги про розрахунок. Саме на цю норму посилався Відповідач, виправдовуючи невчасний розрахунок.

Згідно з роз’ясненнями Верховного Суду України непроведення розрахунку із працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП (п. 25 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.99 р.). Повний розрахунок із звільненим працівником проводиться не на вимогу цього працівника, а є обов’язком роботодавця та не може залежати від певної дії звільненої особи (особистого звернення, пред’явлення вимоги).

Оскільки компенсація за невикористану відпустку та виплата вислуги входить до фонду додаткової зарплати (п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.04 р. № 5), їх несвоєчасна виплата є підставою для отримання Позивачем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. Тому, виходячи із заявлених вимог, суд прийняв рішення задовольнити позов частково: стягнути з Відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні працівника у розмірі 8 732,40 грн.

Висновки

Проведення повного розрахунку із звільненим працівником є обов’язком роботодавця і не залежить від певної дії звільненої особи (особистого звернення, пред’явлення вимоги). В іншому разі у працівника є підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Під час нарахування допомоги з тимчасової непрацездатності необхідно точно знати, який саме страховий стаж має працівник, аби правильно розрахувати суми, які підлягають виплаті.