Що потрібно врахувати, запроваджуючи підсумований облік робочого часу?

Які норми щодо тривалості змін, міжзмінних та щотижневих перерв потрібно врахувати, складаючи графіки роботи (змінності) у разі запровадження підсумованого обліку робочого часу?

Нагадаємо, що згідно зі ст. 61 КЗпП, у разі якщо підприємством для певної категорії працівників не може бути додержано встановленої щоденної чи щотижневої тривалості робочого часу, допускається (за погодженням із профспілкою чи профспілковим представником) запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин. Зокрема, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень відповідно до ст. 50 КЗпП.

Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджені наказом Мінсоцполітики від 19.04.06 р. № 138 (далі – Методрекомендації № 138), мають рекомендаційний характер, на відміну від норм КЗпП, які є обов’язковими для виконання будь-яким роботодавцем.

У разі запровадження підсумованого обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з виборним органом профспілки чи передбачаються в колективному договорі. Під час розробки таких графіків слід дотримуватися всіх установлених норм.

Тривалість роботи протягом дня за підсумованого обліку робочого часу може становити до 12 годин (п. 4 Методрекомендацій № 138). Однак оскільки цей документ має рекомендаційний характер, то встановлення більшої тривалості зміни не буде порушенням, якщо це обумовлено специфікою, характером чи умовами роботи.

Складаючи графік роботи (змінності), потрібно враховувати, що:

• тривалість перерви в роботі між змінами (разом із перервою на обід) має бути не менша ніж подвійна тривалість часу роботи в попередній зміні (ч. 1 ст. 59 КЗпП);
• тривалість щотижневого безперервного відпочинку (вихідні дні) має бути не менша ніж 42 години (ст. 70 КЗпП).

Крім того, призначення працівника на роботу протягом двох змін поспіль забороняється (ч. 2 ст. 59 КЗпП).

Час, відпрацьований понад нормальну тривалість робочого часу, визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом роботи згідно з табелем обліку робочого часу та нормою тривалості робочого часу за обліковий період. Такий час вважається надурочним. Оплата за всі години надурочної роботи провадиться в кінці облікового періоду. Робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, за умови збереження норми робочого часу за обліковий період, не вважається надурочною роботою.

У разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними.

Якщо за характером виробництва неможливе додержання законодавчої норми робочого часу в установленому обліковому періоді та є нагальна потреба у виконанні роботи в надурочний час, то графіки роботи (змінності) слід розробляти з таким розрахунком, щоб надурочні роботи для кожного працівника не перевищували 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП).