Вилучення частини земельної ділянки без згоди постійного користувача

Із земель, що передані в постійне користування фермеру, облдержадміністрація вилучила частину земельної ділянки, а райдержадміністрація (далі – РДА) надала її в оренду іншому підприємству. Однак це було проведено без згоди постійного землекористувача, що є прямим порушенням його прав. Тож селянське (фермерське) господарство (далі – СФГ), яке фактично користувалося земельною ділянкою, звернулося до суду для скасування розпорядження РДА та визнання недійсним укладеного на його виконання договору оренди землі. Суд першої інстанції підтримав позицію СФГ та задовольнив позов. Суд другої інстанції мав іншу думку, тому прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Утім СФГ оскаржило постанову до касаційної інстанції, яка винесла остаточне рішення у спорі – визнано незаконним розпорядження РДА та недійсним укладений договір оренди землі (постанова Верховного Суду України від 24.04.18 р. у справі № 920/590/17).

Сторони спору: Позивач – СФГ, Відповідачі – РДА, публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ), третя особа – облдержадміністрація.

Суть спору

У 1995 році фізособі-фермеру для створення СФГ було передано у постійне користування земельну ділянку та видано державний акт на право постійного користування землею загальною площею 50,14 га для ведення СФГ. Наразі фактично цією ділянкою користується СФГ, тому воно й звернулося до суду.

У 2017 році Позивачу стало відомо, що РДА (Відповідач) прийнято розпорядження від 27.10.11 р. «Про затвердження умов договорів оренди землі під будівництво експлуатаційної свердловини ПАТ». Підставою для його прийняття стало розпорядження облдержадміністрації від 26.09.05 р. «Про вилучення, надання земельних ділянок у користування та погодження місць розташування об’єктів за межами населених пунктів на території області», згідно з п. 2 якого ПАТ надається в оренду земельна ділянка за рахунок земель фермерського господарства фізособи-фермера. Як результат, між Відповідачами (РДА та ПАТ) укладено договір оренди землі від 21.09.12 р. 

Позивач, не погодившись із прийнятим розпорядженням РДА та укладеним договором оренди земельної ділянки, вирішив оскаржити їх до господарського суду. Він уважає, що його права порушено, адже не надавав згоди на вилучення частини земельної ділянки, яка була в його постійному користуванні. Позивач просить визнати незаконним та скасувати розпорядження РДА, а також визнати недійсним договір оренди землі від 21.09.12 р., укладений між РДА та ПАТ.

Суд першої інстанції погодився із доводами Позивача, тому повністю задовольнив позов. Проте апеляційна інстанція мала іншу думку – рішення першої інстанції було скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із винесеним рішенням, Позивач звернувся до Верховного Суду (касаційна інстанція) із проханням скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рішення суду

Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.09.17 р. у справі № 920/590/17 позов задоволено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.17 р. апеляційну скаргу Відповідача задоволено, рішення першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою ВСУ від 24.04.18 р. касаційну скаргу Позивача задоволено, а постанову апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі. Постанова набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Аргументи суду

Судом установлено, що фізособі-фермеру для створення СФГ у 1995 році передано земельну ділянку на праві постійного користування. Цільове призначення землі – сільськогосподарське, для ведення СФГ. Загальна площа ділянки – 50,14 га. Землекористувач отримав державний акт на право постійного користування цією ділянкою. Наразі фактично земельною ділянкою користується СФГ.

На підставі спірного розпорядження РДА та укладеного на його виконання договору оренди землі Відповідачу (ПАТ) передано в користування земельну ділянку із земель, що перебувають у постійному користуванні Позивача. Однак у матеріалах справи відсутні докази звернення СФГ до власника земельної ділянки (держави в особі органу державної влади) із заявою про припинення права користування земельною ділянкою та надання ним згоди на вилучення із постійного користування частини спірної земельної ділянки.

Як визначено ст. 17 Земельного кодексу (далі – ЗК), до повноважень місцевих держадміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, передбачених ЗК.

Підставою для припинення права користування є добровільна відмова землекористувача від права користування земельною ділянкою. У такому разі припинення здійснюється за заявою користувача до власника ділянки, який приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою та повідомляє про це органи держреєстрації (ст. 14, 141 ЗК).

Вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності, провадиться за згодою землекористувача на підставі рішень КМУ, Ради міністрів АР Крим, місцевих держадміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 ЗК).

Тобто припинення права користування, вилучення або передача земельних ділянок державної власності за рахунок земель, які перебувають у постійному користуванні, відбувається шляхом прийняття відповідного рішення власника землі за обов’язковим погодженням із користувачем.

Однак не доведено, що СФГ або фізособа-фермер зверталися із заявою до власника землі стосовно припинення права користування частиною земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, і не надавали згоди на її вилучення. У розпорядженні РДА зазначено, що вилучення відбулося на підставі ст. 123, 149, 151 ЗК, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та матеріалів погодження місць розташування об’єктів за межами населених пунктів на території області. Про погодження із землекористувачем не йдеться. Виходить, що спірна земельна ділянка у передбачений законом спосіб не вилучалася. Отже, ВСУ зазначає, що відбулося порушення права Позивача.

Крім того, суд наводить такі аргументи:

• порушення права Позивача пов’язане із позбавленням його можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково (ст. 15 Цивільного кодексу, далі – ЦК);
• суд може визнати незаконним та скасувати правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ЦК);
• підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1–3, 5, 6 ст. 203 ЦК (ст. 215 ЦК).

Суд зазначає, що прийняття оскаржуваного розпорядження РДА та укладення договору оренди землі відбулося без згоди землекористувача (Позивача) на вилучення. Такі дії прямо порушують його права.

Тож Верховний Суд погоджується із позицією суду першої інстанції та приймає рішення: задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення першої інстанції залишити в силі.

Вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності, провадиться виключно за згодою землекористувача на підставі рішення відповідного органу державної влади, згідно з повноваженнями, визначеними ст. 122 ЗК.

У даному випадку облдержадміністрація самостійно вирішила вилучити частину земельної ділянки із переданої фермеру в постійне користування землі для ведення фермерського господарства. Вилучення землі без згоди землекористувача є прямим порушенням його прав та може бути оскаржено до суду. Як бачимо, суд став на бік постійного землекористувача, зазначаючи, що вилучення має відбуватися за його згодою. Сподіваємося, що така думка стане сталою в судових органах.