Аграрні розписки: здобутки України за роки дії профільного закону

Аграрні розписки називають одним з основних джерел небанківського кредитування. Як працює цей механізм та як його впроваджують? 

У недалекому минулому в українських аграріїв виникла ініціатива впровадити в Україні передовий досвід Бразилії по фінансуванню виробників сільгосппродукції шляхом введення в обіг аграрних розписок (Сedula de Produto Rural) як альтернативу до існуючих механізмів (взяття кредиту в банку, видача векселя постачальникам с/г техніки, палива тощо для вирощування та збирання с/г культур або оформлення з ними товарного кредиту на таку необхідну продукцію). Результатом такої ініціативи стало прийняття наприкінці 2012 року профільногоЗакону про аграрні розписки [1], який набув чинності у березні 2013 р.

Не вдаючись у деталі Закону, варто розуміти, що виробник с/г продукції вправі видати товарну чи фінансову аграрну розписку кредитору в обмін на надання аграрію необхідних ресурсів для вирощування майбутнього урожаю (гроші, паливно-мастильні матеріали, мін.добрива, послуги перевезення, роботи тощо). Механізм є дещо схожим на видачу векселю, однак аграрна розписка – це безумовне зобов’язання аграрія сплатити кошти чи поставити товар в майбутньому (в залежності від виду розписки фінансової чи товарної) під заставу майбутнього врожаю, і на відміну від векселю, вона вчиняється у нотаріальній формі. Щоправда, форма не є єдиною відмінністю векселю від аграрної розписки.

Однак сам закон на момент його вступу в силу лише був дороговказом для подальших реформ у цій сфері: необхідно було створити реєстр аграрних розписок, призначити його адміністратора (який би створив відповідну програму для користувачів реєстру), підключити реєстраторів (тобто тих, хто безпосередньо буде вносити до нього дані), унормувати інші питання, зокрема плати за нотаріальне посвідчення аграрної розписки, примусове виконання виконавчих написів нотаріусів на аграрних розписках тощо.

У липні 2013 року був прийнятий порядок ведення реєстру аграрних розписок[2], на початку 2014 року було створено державне підприємство[3], на яке покладено функції адміністратора реєстру, і лише восени 2014 року, після жнив, держава ініціювала практичну реалізацію закону про аграрні розписки, запровадивши пілотний проект із відпрацювання технології обігу аграрних розписок у Полтавській області[4].

За рік фактичної роботи проекту держави щодо стимулювання кредитування виробників с/г продукції шляхом запровадження інституту аграрних розписок є певні здобутки. 

Наприклад, у Полтавській області до реєстру аграрних розписок підключено 11 приватних нотаріусів, що діють як його реєстратори; створено публічний доступ до реєстру аграрних розписок, які залишаються невиконаними, що дає змогу покупцям с/г продукції перевірити за кадастровим номером земельної ділянки інформацію про продавця на предмет того, чи не передав він у заставу раніше свій врожай. Це дозволяє уникнути негативних наслідків купівлі с/г продукції, що вже перебуває у заставі кредитора за аграрною розпискою чи підлягає передачі останньому. Також на прикладі Полтавської області таку ж практику відпрацювання технології обігу з 1 вересня2015 р. запровадили ще у 3-х областях: Харківській, Черкаській та Вінницькій[5].

Окрім цього держава за останній рік забезпечила публічний доступ до Державного реєстру прав на нерухоме майно[6], за допомогою якого, наприклад, кредитор за аграрною розпискою може відслідкувати зміну власника земельної ділянки та/або орендаря, де вирощується майбутній врожай, тобто знати того, хто буде відповідальним за предмет застави за аграрною розпискою та/або відповідальним за саму передачу врожаю за товарною аграрною розпискою.

Незважаючи на здобутки держави у цьому напрямку залишаються невирішеними ряд пов’язаних з цим питань, зокрема питання примусового виконання зобов'язання боржника за товарною аграрною розпискою.

У відповідності до ст. 7 Закону про аграрні розписки предметом застави за аграрною розпискою є виключно майбутній врожай с/г продукції, що вирощується на конкретній земельній ділянці, а на день збору врожаю предметом застави стає відповідна кількість зібраної с/г продукції.

Якщо врожай зібрано, тобто предметом застави вже є рухома річ і у разі невиконання зобов’язань аграрієм за аграрною розпискою, кредитор вправі задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна у способи передбачені безпосередньо ст. 7 Закону про аграрні розписки і Законом про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень[7] (набуття права власності на предмет застави, його продаж третій особі, реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису тощо).

Особливістю Закону про аграрні розписки є право кредитора за товарною аграрною розпискою доростити заставлений майбутній врожай, зібрати його і набути права власності на зібрану с/г продукцію. Якщо боржник-аграрій не виконує своїх зобов’язань (що, наприклад, стало відомо кредитору під час моніторингу вирощування врожаю), і до того ж відмовляє кредитору на його вимогу допустити останнього на поле з метою доростити врожай, постає питання як виконати таку вимогу кредитора за товарною розпискою в примусовому порядку.

По-перше, таке право як «доростити врожай» практично може з’явитися у кредитора лише після здійсненого ним моніторингу процесу вирощування врожаю та виявлення фактів його недотримання шляхом складання акту про порушення технології виробництва (ст. 8 Закону про аграрні розписки).

По-друге, незважаючи на те, що зобов’язання боржника за аграрною розпискою можна задовольнити шляхом вчинення на ній виконавчого напису нотаріуса, що є виконавчим документом, на підставі якого відкривається виконавче провадження, метою виконавчого напису є стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Однак майбутній врожай певної с/г культури у розумінні ст. 7 Закону про аграрні розписки не є майном. Тому, за відсутності сприяння боржника, кредитору не залишається нічого іншого як звернутися до суду з вимогою до боржника про зобов’язання вчинити дії у вигляді допущення техніки, персоналу кредитора або його уповноваженої особи (по суті іншої агрокомпанії) на поле для дорощення, збирання врожаю, що є предметом застави та/або утриматись від дій, що перешкоджали б виконанню такого рішення. Таке рішення виконувалося б у примусовому порядку в порядку ст. 75 Закону про виконавче провадження «Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення».

Основними проблемами у цьому напрямку є строки примусового виконання вимоги кредитора про дорощення та збирання врожаю. Більш доцільним було б надати можливість кредитору звернення стягнення в примусовому порядку на предмет застави за товарною аграрною розпискою шляхом дорощення та збирання врожаю, принаймні на підставі виконавчого напису нотаріуса.

[1] Закон України «Про аграрні розписки» від 06.11.2012 № 5479-VI (чинний з 19.03.2013).

[2] Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 665 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок».

[3] Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.01.2014 № 29 «Про створення державного підприємства «Аграрні реєстри».

[4] Спільний Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства юстиції України від 04.09.2014 № 331/1471/5 «Про запровадження пілотного проекту з відпрацювання технології введення в обіг аграрних розписок».

[5] Спільний Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства юстиції України від 01.09.2015 № 332/1627/5 «Про запровадження пілотного проекту з відпрацювання технології введення в обіг аграрних розписок».

[6] https://kap.minjust.gov.ua/services?product_id=1&is_registry=1&keywords=&usertype=all

[7] Закон України від 18.11.2003 № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Джерело: http://agravery.com/uk/posts/show/agr...