Про надання матеріального забезпечення застрахованим особам, які працюють за сумісництвом

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Частиною 1 статті 19 Закону України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування №1105 від 23.09.1999 (далі – Закон № 1105) визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробувального терміну, і день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Застраховані особи, мають право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) та допомоги по вагітності та пологах як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом (ст. 30 Закону № 1105).

 Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах у разі роботи за сумісництвом є копія листка непрацездатності, виданого у встановленому порядку, яка засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи (ч. 1 ст. 31 Закону № 1105).

Відповідно до п. 30 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1266 від 26.09.2001р. ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 439), у разі коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом. Розрахунковий період у такому разі визначається за кожним місцем роботи окремо, відповідно до вищезазначеного Порядку.

Слід зауважити, що дана норма не містить уточнень в частині внутрішнього або зовнішнього сумісництва.

Страхові виплати суміснику та оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця здійснюються на підставі відповідно оформленої копії листка непрацездатності, виданого в установленому порядку, а також довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи. Якщо особа працює на кількох роботах за сумісництвом, додатково додаються довідки про середню заробітну плату за місцями роботи за сумісництвом.

Сумарна заробітна плата, з якої розраховуються виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.

З  2016 року максимальна величина бази нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування дорівнює 25 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб та складає: з 1 січня - 34450 грн., з 1 травня – 36250 грн., з 1 грудня – 38750 грн.

Додатково повідомляємо, що наочний приклад обчислення середньоденної заробітної плати для нарахування виплат по тимчасовій непрацездатності суміснику наведено у п. 9 розділу ІІІ Прикладів обчислення середньої заробітної плати (доходу) за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України №1022 від 21.10.2015. 

Джерело: http://www.fse.gov.ua/fse/control/vin...