Поліпшення інвестиційного клімату в Україні: чергові спроби

З 17 листопада поточного року набуває чинності «чергова порція» новацій в законодавчих актах, передбачених Законом від 20.09.19 р. № 132-IX (далі – Закон № 132), а саме зміни до Господарського процесуального кодексу (далі – ГПК).

Нагадаємо, що метою Закону № 132 є поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Унесені ним зміни стосуються:

• захисту прав акціонерів;
• правосуддя;
• запровадження довірчої власності як способу забезпечення виконання договірних зобов’язань;
• будівництва, зокрема скасування обов’язку сплати пайового внеску в розвиток інфраструктури населеного пункту;
• скасування обов'язковості проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок приватної власності, які передаються в заставу, тощо.

Завдяки реалізації запроваджених Законом № 132 норм очікується:

• зниження кількості порушень прав міноритарних акціонерів;
• зниження вартості кредитних ресурсів;
• зменшення витрат, пов'язаних з будівництвом житлових та нежитлових об'єктів;
• підвищення якості правосуддя в господарських справах, скорочення строку розгляду господарських спорів;
• збільшення кількості товариств з обмеженою відповідальністю, що діють на підставі модельного статуту.

Тож розглянемо передбачені Законом № 132 шляхи досягнення цих очікуваних результатів.

Що дають нам норми Закону № 132

1. Сфера захисту прав акціонерів

Проблема: Українське законодавство недостатньою мірою забезпечує захист прав та інтересів міноритарних інвесторів. У нашій правовій системі немає положень про відповідальність осіб із заінтересованістю та посадових осіб акціонерного товариства за збитки, завдані правочином із заінтересованістю, згода на вчинення якого була надана мажоритарним акціонером або призначеними ним особами. Крім того, перелік правочинів, які вважаються правочинами із заінтересованістю, не покриває достатнього кола відносин акціонерного товариства з його пов'язаними контрагентами.

Розв’язання:

• запровадження відповідальності осіб із заінтересованістю та посадових осіб акціонерного товариства за збитки, завдані правочином із заінтересованістю, укладеним на неринкових умовах, згода на вчинення якого була надана мажоритарним акціонером або призначеними ним особами;
• віднесення питання про вибір незалежного аудитора публічного акціонерного товариства до виключної компетенції загальних зборів акціонерів;
• поширення правила про обов’язкову пропозицію викупу на акціонерів, які придбавають 50% акцій товариства;
• розширення переліку правочинів, які вважаються правочинами із заінтересованістю.

2. Сфера правосуддя

Проблема: Чинне процесуальне законодавство передбачає, що сторона спору має повідомити суд, який доказ слід витребувати. Однак нерідко чіткий опис потрібного документа є непростим завданням, адже точну його назву та інші реквізити може знати лише той, хто володіє відповідним доказом. Законодавством України прямо не передбачено права сторін витребування групи однотипних доказів без зазначення ознак, які ідентифікують кожен окремий документ. Це перешкоджає ефективному захисту інтересів осіб, в яких з тих чи інших причин немає доступу до доказової бази в господарських спорах.

Розв’язання:

Унесені Законом № 132 зміни до ГПК передбачають, зокрема, таке:

• обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв’язку з примусом (ч. 1. ст. 75 ГПК);
• обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 75 ГПК);
• обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом (ч. 8. ст. 75 ГПК).
• достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ч 1. ст. 78 ГПК);
• наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 ГПК);
• питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 79 ГПК).

Крім того, ГПК відтепер:

• забезпечує можливість витребовування господарським судом групи однотипних доказів (без зазначення індивідуальних ознак кожного документа, що витребовується);
• впроваджує стандарт доказування «більшої вірогідності» в господарських справах.

3. Сфера забезпечення виконання договірних зобов’язань

Проблема: Однією з головних проблем економіки України є недоступність для вітчизняного бізнесу кредитних коштів, що є закономірним наслідком занадто високих кредитних ставок. З іншого боку, дороговизна кредитних коштів пояснюється не лише значним рівнем інфляції, але й високими ризиками неповернення (несвоєчасного повернення) боржниками отриманих ними кредитів.

Існуючі механізми забезпечення виконання зобов’язань є досить застарілими. Вони не діють належним чином і не дозволяють забезпечити ефективний захист прав кредиторів.

Пов’язані із примусовим стягненням заборгованості судові спори та примусове виконання судових рішень тривають роками і далеко не завжди кредиторам вдається стягнути заборгованість навіть із платоспроможних позичальників.

У результаті вітчизняні підприємства практично відрізані від кредитних ресурсів банківської системи.

Водночас реформування традиційних механізмів забезпечення зобов’язань (зокрема, застави) є непростим з огляду на кількість уже укладених договорів застави (іпотеки). Будь-які істотні зміни у відповідному регулюванні порушать баланс інтересів кредиторів та позичальників, уже досягнутий за допомогою договірних інструментів. Наприклад, установлення будь-яких додаткових прав кредиторів призведе до порушення законних інтересів боржників, оскільки під час укладення договорів їхні очікування та договірні позиції було сформовано на підставі іншого законодавства. Те саме стосується і встановлення додаткових прав боржників у кредитних відносинах.

Тому доцільним є запровадження абсолютно нового інструмента забезпечення виконання кредитних зобов’язань, який би зменшував до обґрунтованого мінімуму ризики кредиторів, пов’язані з поверненням проблемної заборгованості, та створював передумови для зростання обсягів кредитування бізнесу.

Розв’язання:

• зобов’язання може бути забезпечене шляхом передання кредиторові в довірчу власність майна — об’єкта забезпечення;
• кредитор виступає власником майна (на відміну від застави) та може реалізувати об’єкт забезпечення від свого імені в разі невиконання боржником своїх зобов’язань;
• об’єкт забезпечення не входить до ліквідаційної маси боржника або кредитора, а тому порушення провадження у справі про банкрутство не зможе завадити зверненню стягнення на майно (на відміну від застави, де процедура банкрутства може заблокувати звернення стягнення на майно на кілька років);
• боржникам надаються певні гарантії, які зменшують ризики зловживання кредиторами (довірчими власниками) своїми правами;
• статус кредитора як довірчого власника обмежує можливість боржника вивести об’єкт забезпечення з-під обтяження та уникнути виконання зобов’язання.

4. Сфера будівництва

Проблема: Українське законодавство передбачає обов'язковість сплати замовниками будівництва пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту (у розмірі 4 % від вартості житлового будівництва та 10 % — від вартості нежитлової забудови).

Пайовий внесок — це своєрідний квазіподаток на будівництво, який, з формальної точки зору, сплачується забудовником, однак фактичним його платником є покупець нерухомості. Крім того, пайовий внесок не має чіткого цільового характеру (відповідні кошти не обов’язково йдуть на розвиток інфраструктури), а оплата вартості приєднання до інженерних мереж зазвичай здійснюється замовниками будівництва окремо від пайового внеску.

Аналоги українського пайового внеску вкрай рідко зустрічаються у світовій практиці, а якщо й зустрічаються, то в істотно нижчих розмірах та не мають стосунку до будівельних робіт, виконуваних на земельних ділянках приватної власності. За даними рейтингу Doing Business 2017, існування в Україні пайового внеску збільшує витрати на адміністративні процедури, пов'язані з будівництвом промислового об’єкта, в середньому до 15,2 %.

Більше того, існують значні проблеми в адмініструванні пайової участі, пов’язані зі складністю розрахунку бази обчислення відповідного внеску та можливістю зловживань як під час таких розрахунків, так і під час можливого відстрочення (розстрочення) платежу.

Отже, механізм сплати пайового внеску є непрозорим, що має наслідком корупцію, зловживання та дискримінацію добросовісних замовників будівництва.

Розв’язання: скасовується обов’язок сплати пайового внеску в розвиток інфраструктури населеного пункту.

5. Сфера договорів застави земельних ділянок

Проблема: Чинне законодавство вимагає від сторін договору, за яким земельна ділянка приватної власності передається в заставу, нести витрати на оплату послуг експерта з грошової оцінки землі. У більшості випадків для жодної із сторін договору це не має сенсу і призводить лише до невиправданого збільшення вартості відповідної операції.

Розв’язання: скасовується обов'язковість проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок приватної власності, які передаються в заставу.

6. Сфера діяльності товариств з обмеженою відповідальністю

Проблема: Закон від 06.02.18 р. № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» недостатньо повно регулює питання, пов'язані із застосуванням модельного статуту товариства з обмеженою відповідальністю, що зумовлює низку ризиків юридичного характеру.

Розв’язання: визначаються особливості створення та діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, що діють на підставі модельного статуту.

Висновки

Отже, парламент здійснив чергову спробу вдосконалити законодавство з метою забезпечення його відповідності кращим світовим практикам. Водночас в одному законі поєднано норми, які регулюють суспільні відносини в різних сферах, не пов’язаних між собою. Проте час покаже, наскільки ефективною є подібна практика.