Судові аспекти оскарження шлюбних договорів

Про плюси або мінуси укладання шлюбного договору (далі – ШД) написано та сказано вже досить багато. Однак в цьому аспекті важливе місце займає судова практика стосовно визнання шлюбних договорів недійсними, якій часто не приділяється належний рівень уваги.

Аналіз судової практики за останні роки щодо оскарження ШД показує, що рішення судів першої інстанції, як правило, оскаржуються в апеляційному порядку, в той час як перегляд рішень в касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснюється набагато рідше. Тобто рішення або ухвали апеляційних судів, у більшості випадків, стають остаточними в рамках таких справ. До того ж переважна більшість рішень – це відмова у визнанні шлюбного договору недійснім. Постає резонне питання: чим керуються суди, на які норми права вони посилаються, та що треба довести позивачу для визнання недійсним ШД?

Норми права, що найчастіше застосовуються судами в такій категорії справ

Як не дивно, при розгляді справ щодо визнання ШД недійсними суди керуються не лише гл. 10 (ст. 92-103) Сімейного Кодексу України (далі – СК України), а й іншими статями СК України та нормативно-правовими актами.

Так, згідно з ч. 1, 9 ст. 7 СК України, сімейні відносини регулюються СК України та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у ч. 2 ст. 7 СК України закріплена можливість врегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Ст. 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства.

Норми СК України у ст. 57, 60, 61, на підставі ч. 1 ст. 7 СК Кодексу, встановлюють принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності; майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Так, згідно з ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності та справедливості, СК України у гл. 8 містить винятки із загального правила. Так, детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у ст. 64 СК України. Норми вказаної статті передбачають право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Нарешті, широко відома ст. 93 СК України, відповідно до вимог якої ШД регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Так, умовами ШД можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків, однак не можуть регулюватися особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Також ШД не може зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені СК України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За ШД не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Крім того, норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Оскільки договір, в тому числі ШД, передусім, є категорією цивільного права, то відповідно до ст. 8 СК України, у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми ст. 3, 6 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) щодо свободи договору, а також гл. 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни й розірвання.

Так, ч. 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, таким чином надаючи особам право вибору: використати чинні норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже, принцип свободи договору, відповідно до ст. 6, 627 ЦК України, є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від його укладення); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Враховуючи всі вище наведені норми права, суди у більшості випадків виходять з того, що подружжя (сторони) шляхом укладення ШД врегульовують свої майнові відносини в добровільному порядку, визначивши правовий режим їх майна у разі розірвання шлюбу, незалежно від причин його розірвання, а за таких обставин у суду є всі підстави відмовляти у позовах щодо недійсності ШД.

Таліна Кравцова «"Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери" Україна, ЮБ» адвокат, керівник практики сімейного права

Докладніше дивись за посиланням: http://chp.com.ua/