Реалізація механізму публічно-приватного партнерства на сільських територіях

Як підприємцям і членам ФГ заповнити Звіт із ЄСВ

Свердловина на сільгосппідприємстві: які податки сплачувати

Публічно-приватне партнерство як інноваційна форма управління сільськими територіями зорієнтоване на їх розвиток та забезпечення економічної спроможності. Орієнтація механізму на співпрацю територіальних громад актуалізує його з огляду на швидкий перебіг реформи децентралізації влади в Україні та переважання сільський територій у складі держави. 

В рамках публічно-приватного партнерства (ППП) органи державної влади або місцевого самоврядування передають частину своїх повноважень приватному партнеру (одному або декільком). Відповідно на приватного партнера (особу або підприємство) покладається обов’язок реалізації проекту, покликаного вирішити частину соціально-економічних чи екологічних проблем територіальної громади.

До суб’єктів публічно-приватного партнерства на сільській території відносяться органи місцевого самоврядування (сільські, селищні ради (у т.ч. ради ОТГ), їх голови, виконавчі комітети, старости, а також органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад), фізичні особи-підприємці, юридичні підприємства різних організаційно-правових форм. Публічно-приватне партнерство, що реалізується в межах сільської території, передбачає різні форми співпраці між державним та приватним суб’єктами (концесію, управління майном, спільну діяльність, інші договори). 

На рівні окремої територіальної громади практичне застосування механізму ППП потребує, аби представники місцевої влади володіли навиками правового, економічного, соціально-комунікативного характеру для ініціювання партнерства, вибору приватних партнерів, укладання з ними договорів. Важливо, аби уповноважений орган міг здійснити аналіз ефективності запропонованого проекту: обґрунтувати соціально-економічні й екологічні наслідки його здійснення, врахувати можливий негативний вплив на довкілля, визначити перспективи чи проблеми, що можуть виникнути після закінчення дії договору.

Ініціюючи проект ППП, керівні органи громад мають дотримуватися відповідних вимог вітчизняного законодавства. Насамперед, такі договори мають укладатися на термін від 5 років, що потребує від місцевої влади політичної незалежності, стратегічного мислення, навиків довгострокового планування та проектної роботи. По-друге, метою укладання будь-якого договору ППП має бути неухильне та першочергове дотримання інтересів громади, що потребує не лише досвіду роботи керівних органів, але й довірливих та прозорих відносин всередині громади. Важливо, аби представники останньої розуміли, що передача приватному партнеру тих або інших об’єктів, які належать громаді, не зумовлює переходу права власності ані на ці об’єкти, ані на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

По-третє, враховуючи, що партнерство передбачає чіткий розподіл ризиків між його учасниками, територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування повинна усвідомлювати солідарну відповідальність за передбаченими зобов’язаннями. Насамкінець, надаючи приватному партнеру право управління (користування, експлуатації) або придбання чи створення (будівництва, реконструкції, модернізації) того чи іншого об’єкта на території громади, слід передбачити справедливий розподіл не лише ризиків, але й доходів (прибутків) серед представників громади. Тому одним із доречних критеріїв визначення доцільності застосування механізму ППП для інтересів громади є його здатність забезпечити вищу ефективність діяльності у порівнянні з самостійним виконанням громадою запланованого проекту.

Актуальними на сьогодні для сільських територій України сферами застосування механізму ППП є пошук та розвідка родовищ корисних копалин і їх видобування; виробництво та впровадження енергозберігаючих технологій; будівництво та капітальний ремонт житлових будинків; збір, очищення та розподілення води; поводження з відходами; будівництво й експлуатація автомобільних доріг; використання туристично-рекреаційних ресурсів, управління пам’ятками архітектури й культурної спадщини. 

З метою сприяння розвитку сільських територій проекти публічно-приватного партнерства необхідно реалізовувати в тих сферах, що потребують значних видатків. Зокрема це стосується управління відходами. Будівництво нових сортувальних станцій потребують значних інвестицій та спеціалізованих технологій. Прикладом ППП у цій сфері є укладання угод з приватними партнерами для модернізації систем захоронення відходів. Бізнес також може взяти на себе зобов’язання з проектування, фінансування і будівництва теплоелектростанцій, реалізації проектів комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, а також її продажу.

Публічно-приватне партнерство на сільських територіях можливе і у сферах освіти та охорони здоров’я. Прикладом застосовування механізму партнерства в освітній галузі є укладання угод з приватними операторами на ремонт, утримання та управління школами. Медична реформа, автономізація державних та комунальних закладів охорони здоров’я та перехід до фінансування закладів охорони здоров’я за оплатою за медичні послуги створюють передумови для поглиблення співпраці між державою та приватним сектором. 

Специфічними особливостями проектів ППП у цій сфері є те, що заборонено скорочувати мережу державних та комунальних закладів охорони здоров’я; сторона державного партнера має бути представлена на рівні МОЗ або органів місцевого самоврядування; необхідно збалансувати соціальну та комерційну складові проекту (повернення інвестицій приватного партнера здійснюється, як правило, за рахунок надання платних послуг); існують обмеження щодо встановлення платності послуг у державних і комунальних закладів. Найбільш придатними формами ППП для сфери охорони здоров’я є договір концесії, управління спільним майном та створення спільного підприємства.

Міжнародний досвід свідчить про ефективність застосування механізму публічно-приватного партнерства в туристичній галузі. Перспективним напрямом є укладання концесійної угоди національними, регіональними парками, розташованими на сільських територіях. Відповідно й об’єкти, які знаходяться на території цих парків (заклади громадського харчування, магазини, зони відпочинку) також можуть передаватись для управління приватній стороні. Приватний партнер зможе організовувати регулярні виставки, впроваджувати освітні програми та нові технології, здійснювати реконструкцію об’єктів.

Виробництво сільськогосподарської продукції є основою продовольчої безпеки держави, та ключовою сферою, що впливає на розвиток сільських територій. Важливою проблемою у сільському господарстві є нерозвиненість інфраструктури аграрного ринку, що перешкоджає рухові сільськогосподарської продукції. Покращити ситуацію можна шляхом укладення договорів на підставі публічно-приватного партнерства з метою розбудови інфраструктури ринку. Прикладом такого партнерства є побудова оптових ринків в межах сільських ОТГ, створення логістичних центрів для полегшення зв’язків оптового ринку з мережею супермаркетів. Формою ППП при розбудові інфраструктури аграрного ринку може бути укладення договорів концесії. 

Державна підтримка здійсненню проекту ППП може надаватися шляхом надання органом місцевого самоврядування гарантій; часткового фінансування проекту за кошти місцевого бюджету чи виплати приватному партнеру окремих платежів; придбання вироблених приватним партнером в межах договору про співробітництво товарів або послуг для потреб територіальної громади. В частині компенсації негативного впливу підприємницької діяльності на довкілля в рамках публічно-приватного партнерства громада може ініціювати пайову участь для компенсації впливу на інфраструктуру, формування фонду охорони навколишнього природного середовища та фінансування за його рахунок відповідних заходів, відшкодування за нецільове використання земель сільсько- чи лісогосподарського призначення.

Публічно-приватне партнерство є актуальним для забезпечення розвитку сільських територій України. Однак процес переходу ускладнюється внутрішніми протиріччями та об’єктивними обставинами. Умовами реалізації публічно-приватного партнерства в Україні мають стати подальша демократизація системи управління, завершення процесу об’єднання громад, залучення представників громад до управління територіями, розробки й реалізації місцевої політики.

http://ua-ekonomist.com