Коли нотаріус може відмовити у вчиненні нотаріальної дії

Нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно приймає рішення, вчиняти нотаріальну дію чи відмовити в її вчиненні. Нотаріусу заборонено безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

На вимогу особи, якій відмовили у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов’язаний викласти причини відмови у письмовій формі та роз’яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ЛИСТ-РОЗ'ЯСНЕННЯ

від 10.04.2018 р. № 13490/2831-32-18/8.3.1

Щодо можливості вчинення нотаріальної дії без надання документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно

Міністерство юстиції України розглянуло лист Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 28.02.2018 №4/1/1252 (вх. N 2831-32-18 від 07.03.2018) щодо можливості вчинення нотаріальної дії без надання документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно та з метою формування єдиної практики застосування законодавства повідомляє.

Статтею 7 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Автономної Республіки Крим, крім того, - законодавством Автономної Республіки Крим, наказами Міністерства юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Так, пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон¹) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Звертаємо увагу, що відповідно до частини другої статті 18 Закону1 перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв'язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

У разі наявності в заявника копії примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого державного акта, свідоцтва про право власності на нерухоме майно подається також відповідна копія.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Звертаємо увагу, що відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за N 282/20595, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону1 відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Водночас повідомляємо, що нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно приймає рішення щодо вчинення нотаріальної дії чи відмови у її вчиненні.

Нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову (частини третя, четверта статті 49 Закону).