Індексні інвестиційні фонди. Навіщо годувати паразитів?

Ідея провокативна – вкласти, щоб забути на кілька років. І не годувати при цьому комісійними платежами брокерів, інвесткомпанії та інших посередників, причетних до інвестування в цінні папери.

На нашій вулиці невеличке свято: ми вже приблизно як місяць радіємо з того, що Національний банк скасував необхідність в індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків приватними особами за кордоном. З цього не випливає можливості інвестувати без ліцензії з України за кордон. Але можна тепер з дозволу НБУ на свій розсуд інвестувати зароблені за кордоном кошти. Ось така початкова позиція: є рахунок українського громадянина в закордонному банку, є якийсь дохід, що надходить туди від закордонних заробітків. Є навіть благополучно сплачені за кордоном і в Україні податки з цього доходу. Куди дівати гроші, які акумулюються на тому рахунку?

Покупка нерухомості, банківський депозит – це не тема нашої розмови. Ці можливості в тій чи іншій мірі цікаві, але не в цей раз. Поговоримо про інвестиції у цінні папери. От кажуть же, що всі ці білозубі пенсіонери з США та ЄС, прочісують світ у пошуках вражень та витрачають завчасно накопичені заощадження, — так от кажуть, що вони накопичили за допомогою інвестицій у цінні папери.

Великі економісти стверджують, що вкладення в акції компаній та банків – це як раз і є формою прямої участі пересічних громадян у розподілі того пирога, який називається «зростання ВВП». Тому що в середньому за тривалий період зростання курсу акцій обганяє темпи зростання ВВП. Є такий фундаментальний економічний закон. Не обов'язково, щоб він діяв для кожної конкретної акції, адже компанії іноді і стають банкрутами. Але «в середньому по лікарні» цей закон працює так само грунтовно, як і закон всесвітнього тяжіння.

Де беремо?

В Україні люблять говорити, що «ВВП на хліб не намажеш» — і це абсолютно справедливо для місцевих реалій, оскільки нормального ринку акцій у нас в країні немає. Акції, що дісталися пересічним українським громадянам в результаті приватизації, перетворено у напівпорожні папірці – так як численні додаткові емісії розмили частку «нестратегічних» акціонерів практично до неощутимых розмірів. Число компаній, що знаходяться в індексному кошику – аж 5 (!): Райффайзен Банк Аваль, Центренерго, Донбасенерго, Мотор Січ, Укрнафта. Ще чотири – кандидати на включення до індексного кошика: MHP S. A (Миронівський хлібопродукт), Укртелеком, Турбоатом, Крюківський вагонобудівний завод (дані з сайту єдиної загальнонаціональної біржі).

Тобто для українського приватного інвестора шукати високоліквідні акції всередині країни – дещо необачно. Пошукати чи зовні? Там вибір широкий – від ІТ-компаній на кшталт Apple, Google і Facebook, закінчуючи «класикою жанру» — нафтовими, машинобудівними, авіаційними, продуктовими та фінансовими корпораціями. От тільки питання в тому, що таким інвестуванням потрібно займатися професійно або майже професійно. Треба реально бути зануреним контекст корпоративних новин, а також навіть новин загальнополітичних. Так як всі вони впливають на курс акцій, а значить – на доходи інвестора в ті акції.

Але «бути в курсі» — це половина справи. Друга половина складається з витрат на «вхід» і «вихід» із цінних паперів. А також з втрат від того, що буде вибрано оптимальний час для «входу» в акції (з трохи завищеною ціною) і «виходу» з них (з трохи заниженою ціною). Іншими словами – якщо хочеш грати на коливаннях курсу, то будь готовий витрачатися і миритися час від часу з втратами. Витрати на «вхід-вихід» — штука небезобидная. На довгих інтервалах часу їх нагромаджується так багато, що вони зжирають мало не третину одержуваного доходу. І це ми ще нічого не говорили про те, що кожен «вихід» — це для податківців привід поговорити про здобутий особистому доході. Звичайно, в нормальних країнах при купівлі цінних паперів відбувається вирахування відповідних сум з оподатковуваного доходу, але в українському податковому законодавстві з цього приводу є багато цікавого.

Детальніше: http://hyser.com.ua/