Що унеможливлює перехід до ліквідаційної процедури кандидата в банкрути

Причинами окремих помилок, які допускаються в процедурах банкрутства, часто є поспіх у діях учасників справи та неналежна реакція суду на такі дії. Внаслідок цього справа може повертатися на попередні стадії розгляду, а процесуальні строки — затягуватися.

На роздум учасників процесу

В адвокатській практиці є непоодинокими випадки, коли, прагнучи встановити повний контроль над підприємством, відносно якого порушено справу про банкрутство, окремі зацікавлені особи (учасники справи) намагаються якнайшвидше замінити керівника боржника на більш лояльного розпорядника майна або навіть перейти до ліквідаційної процедури з метою закріплення «свого» ліквідатора.

Практика підтверджує, що господарські суди, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, не завжди звертають увагу на дотримання процедури банкрутства її учасниками. Унаслідок цього боржник або інші кредитори можуть значно розтягнути строки слухання справи про банкрутство шляхом оскарження переходу до ліквідаційної процедури.

Господарський суд має зважити на те, що до закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів зобов’язані прийняти одне з таких рішень:

• схвалити план санації та подати до суду клопотання про введення процедури санації й затвердження плану санації;

• відхилити план санації та подати до суду клопотання про введення плану санації й зобов’язання керуючого санацією підготувати план санації;

• подати до суду клопотання про введення процедури санації та зобов’язання керуючого санацією підготувати план санації в разі його неподання боржником;

• подати до суду клопотання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

• подати до суду клопотання про укладання мирової угоди.

У разі наявності обставин, що не дають комітету кредиторів можливості у встановлені строки прийняти одне з таких рішень, комітет кредиторів може ухвалити рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про подовження строку процедури розпорядження майном (ч.2 ст.27 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 №2343-ХІІ).

Частиною 3 ст.27 цього закону визначено, що в підсумковому засіданні суд за пропозицією розпорядника майна боржника та на підставі рішення зборів кредиторів приймає одне з таких рішень:

• ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації в разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів і погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому ст.30 закону №2343-ХІІ;

• ухвалу про введення процедури санації та зобов’язання керуючого санацією підготувати план санації в разі відхилення плану санації боржника зборами кредиторів або неподання його боржником;

• постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

• ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство;

• ухвалу про подовження строку процедури розпорядження майном і відкладення підсумкового засідання суду в межах граничного строку, визначеного законом.

Банкрутство під впливом

Як визначено в ч.4 ст.205 Господарського кодексу, у разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений банкрутом за рішенням суду. Умови, порядок та наслідки оголошення суб’єктів господарювання банкрутами встановлюються ГК та іншими актами.

Отже, боржник визнається банкрутом, коли господарський суд установить, що він не може відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Ухвалюючи постанову про визнання боржника банкрутом, місцевий господарський суд ніби під впливом зацікавлених осіб може швидко встановити відсутність застосування до боржника інших, крім ліквідації, процедур, а отже, визнати необхідність переходу лише до зазначеної процедури. У деяких випадках суд навіть заплющує очі на відсутність результатів проведення інвентаризації майна боржника, спірність вимог окремого кредитора, вказуючи, що ці «спірні» вимоги не можуть суттєво змінити співвідношення активів і пасивів та не є перешкодою при визнанні боржника банкрутом.

Проте, як кажуть у народі, зробили спішно, та коли б воно не вийшло смішно, тому зі зроблених поспіхом спроб зацікавлених кредиторів стрибнути в ліквідаційну процедуру сміятиметься лише боржник.

Повернення справи

Завдання суду першої інстанції при провадженні у справі про банкрутство полягає в учиненні дій, спрямованих на формування активу та пасиву боржника, його представницьких органів, і прийнятті рішень щодо переходу до наступної процедури банкрутства.

Як неодноразово вказувала касаційна інстанція, за відсутності рішення щодо кредиторських вимог хоча б одного кредитора, недослідження питання проведення інвентаризації, «швидкий» перехід до ліквідаційної процедури підлягає скасуванню, а справу потрібно повернути в процедуру розпорядження майном із вказівкою на те, що відсутність результатів інвентаризації не дає змоги встановити реальний актив боржника, а відсутність належним чином сформованого пасиву, який визначається на підставі затвердженого реєстру вимог кредиторів, упливає на неможливість переходу до ліквідаційної процедури.

Прикладом згаданої ситуації може слугувати справа №904/493/15, порушена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2015. Одночасно із цим було запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів і введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 115 календарних днів.

Визначений у законі та ухвалі госпсуду строк процедури розпорядження майном давно закінчився. Але через недотримання вимог законності під час процедури банкрутства Вищий господарський суд у постановах від 25.11.2015 та 30.11.2016 указав на передчасність висновку суду першої інстанції про застосування щодо боржника ліквідаційної процедури та двічі направляв справу на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області — на стадію розпорядження майном.

Отже, всі учасники справи про банкрутство мають різні цілі. Проте лише суворе дотримання встановленої процедури в суді стане запорукою дотримання розумних строків її розгляду, відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Джерело: http://zib.com.ua/