Довічне успадковуване володіння землею підлягає спадкуванню: нова позиція суду
Суть спору
Дві фізособи звернулися із позовом до фізособи (далі – Позивачі, Відповідач), третя особа – районний відділ Держгеокадастру, в якому просили визнати за ними право довічного успадковуваного володіння двома земельними ділянками, наданими їх померлому батьку для ведення селянського фермерського господарства (далі – ФГ).
Позивачі вказують, що земельні ділянки надавалися для створення ФГ, членами якого вони наразі є, і вважають, що право на ділянки передбачає їх спадкування родичами померлого.
Відповідач подав зустрічний позов, яким просить визнати за ним право власності на 1/3 цих двох земельних ділянок.
По суті, три фізособи є родичами та спадкоємцями померлого, який мав право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками, що оформлено відповідними державними актами. Вони просять визнати за кожним із них по 1/3 земельної ділянки.
Рішенням першої інстанції задоволено основний та зустрічний позови, визнано за кожною із фізосіб право довічного успадковуваного володіння на 1/3 двох земельних ділянок. Проте апеляційний суд скасував це рішення та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Один із позивачів подав касаційну скаргу до Верховного Суду із проханням скасувати рішення апеляції, залишити в силі рішення першої інстанції.
Висновки суду
Розглядаючи цю справу, Верховний Суд вирішив відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних відносинах, який раніше ухвалювався Верховним Судом у складі колегії суддів іншого касаційного суду (Постанова Верховного Суду від 20.11.19 р., ЄДРСР, реєстр. № 86105173).
Зазвичай, розв’язуючи вказану категорію спорів, касаційний суд застосовує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 05.10.16 р., провадження № 6-2329цс16, від 23.11.16 р., провадження № 6-3113цс15, та постанові від 31.10.18 р. у справі № 178/447/16-ц. У цих постановах суд робить висновок, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи, зокрема, на підставі держакта на право постійного чи довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Чинне законодавство не передбачає таке речове право, як успадковане володіння землею. Однак таке право виникло у спадкодавця на підставі діючого на той момент законодавства, і припинити його можна лише на підставах, визначених законом. Тому в цій справі суд вважає, що є правові підстави для відступлення від вказаних висновків з огляду на те, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння, не може бути позбавлена цього права. На відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, установлені ст. 1 протоколу Першої Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) та ст. 41 Конституції. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном у розумінні Конвенції та як речове право, захищене ст. 41 Конституції), але й обмежують можливості його припинення.
Особа, яка належним чином оформила передбачене на той час право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, зберігає таке право, воно є дійсним. А зі смертю особи належні їй права та обов’язки не припиняються. Тож спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
Отже, суд робить висновок, що таке право може бути успадковане, і вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу. Тобто апеляційне рішення скасоване, а рішення першої інстанції залишено в силі. За кожним із фізосіб-спадкоємців визнано право довічного успадковуваного володіння 1/3 двох земельних ділянок.
Коментар
Право довічного успадковуваного володіння установлювалось редакцією ЗК УРСР 1990 року. При прийнятті ЗК, яким ми користуємося по сьогодні, вирішили не передбачати цього виду права. Утім, оформлені раніше права залишились дійсними, особи могли використовувати земельні ділянки на підставі виданих раніше документів.
Проблема виникала, коли землекористувач бажав переоформити таке право на будь-яке інше або передати його ФГ чи у спадок. Нормами ЗК та іншими актами не передбачено порядку переоформлення цього права. Крім того, його не можна зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі – Реєстр прав), воно відображається тільки у старих базах. У зв’язку із цим виникає додатковий ризик махінацій та рейдерського захоплення землі.
Досить усталеною була судова практика із позицією «право постійного та довічного успадковуваного володіння дійсне, але воно не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, якій належало». Тож спадкоємці втрачали такі ділянки після смерті користувача, програвали у судах.
І от Верховний Суд вирішив змінити думку та, посилаючись на норми Конституції, ЗК, ЦК, рішення Європейського суду з прав людини, вказує на можливість спадкування права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.
Нарешті суд це визнав. Однак нагадуємо, що кожна справа розглядається окремо. Винесення такого рішення не означає однозначну перемогу в подібних справах. Після отримання позитивного рішення суду особа стикається із новою проблемою – його виконанням. Адже дійсними нормативними актами такого виду права не передбачено. Не вдасться його відобразити і в Реєстрі прав. Тож проблема до кінця ще не розв’язана, необхідно знайти практичне рішення на законодавчому рівні.
Коментарі до матеріалу