• Швидкий пошук надійних рішень
    і практичної інформації

Uteka

Я шукаю...

Де шукати:

розширений пошук
Отримайте доступ до більше 2 мільйонів готових рішень, публікацій та оглядів
Оформити
передплату

Приклад наказу про облікову політику

Інна Панченко

03.09.2014 28118 1 4

Наведемо зразок наказу про облікову політику згідно з МСФЗ, який може бути прийнятий за базовий та доповнений суб’єктом господарювання залежно від специфіки здійснюваних господарських операцій.

ЗРАЗОК

Приватне акціонерне товариство «Корса»

04.01.14 р. м. Київ

Наказ № 2

Про облікову політику згідно з МСФЗ (IFRS/IAS)

Відповідно до Закону від 16.07.99 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», діючих Концептуальної основи фінансової звітності та МСФЗ (IFRS/IAS), а також ураховуючи право самостійно визначати облікову політику підприємства в частині розкриття фінансової інформації, НАКАЗУЮ

<...>

Датою переходу на складання фінансової звітності за МСФЗ визнати 1 січня 2014 року. Баланс (Звіт про фінансовий стан) станом на 01.01.14 р. вважати вхідним відповідно до МСФЗ 1 «Перше застосування МСФЗ».

Визнання, оцінку та розкриття інформації в розрізі об’єктів бухгалтерського обліку здійснювати з урахуванням нижчевикладеного.

Основні засоби

До основних засобів підприємство відносить активи, строк корисного використання яких більше одного року. Обраною моделлю оцінки є модель за собівартістю.

Рішенням інвентаризаційної комісії підприємства щорічно визначається ступінь втрати корисності об’єктів основних засобів за групами.

При ухваленні рішення про реконструкцію, модернізацію, добудування, дообладнання, капіталь­ний ремонт певного об’єкта основних засобів у фінансовій звітності підприємства припиняється його визнання об’єктом основних засобів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікувати за такими групами:

  • група 1 – земельні ділянки;

  • група 2 – будинки, споруди та передавальні пристрої;

  • група 3 – машини та обладнання;

  • група 4 – транспортні засоби;

  • група 5 – інструменти, прилади, інвентар (меблі).

Амортизацію основних засобів нараховувати прямолінійним методом із застосуванням строків, установлених для кожного об’єкта основних засобів, зокрема:

  • будинки, споруди та передавальні пристрої – 12 років;

  • транспортні засоби – 6 років;

  • комп’ютерне обладнання – 3 роки;

  • інструменти та прилади – 4 роки.

Ліквідаційну вартість об’єктів основних засобів з метою нарахування амортизації прийняти рівною нулю.

Нематеріальні активи

Витрати на придбання окремого нематеріального активу складаються із ціни його придбання, включаючи ввізні мита і невідшкодовані податки на придбання, та витрат, які можна прямо віднести до підготовки даного активу для використання за призначенням.

Витрати на придбання, розробку, утримання, поліпшення нематеріальних активів з метою визнання та оцінки об’єкта нематеріальних активів відображаються за такими групами:

  • група 1 – права користування природними ресурсами;

  • група 2 – права користування майном;

  • група 3 – права на комерційні позначення;

  • група 4 – права на об’єкти промислової власності;

  • група 5 – авторське право та суміжні з ним права;

  • група 6 – інші нематеріальні активи.

Патенти і ліцензії, придбані на строк більше одного року, визнаються у фінансовій звітності нематеріальними активами.

Витрати підприємства, пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяль­ності, списуються на витрати поточного періоду по мірі їх виконання.

Ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля. Інвентаризаційна комісія підприємства щорічно перевіряє об’єкти нематеріальних активів на предмет їх знецінення за групами.

Нарахування амортизації нематеріальних активів підприємство здійснює із застосуванням прямолінійного методу протягом строку їх корисного використання:

<...>

Інвестиційна нерухомість

Інвестиційною нерухомістю вважати будівлі та споруди, які утримуються з метою отримання орендних платежів відповідно до МСБО (IAS) 40 «Інвестиційна нерухомість».

Основним критерієм розподілу інвестиційної та операційної нерухомості у разі, якщо один і той же об’єкт основних засобів використовується і як інвестиційна, і як операційна нерухомість (якщо неможливо розділити об’єкт на частини), вважати площу об’єкта, що використовується. Якщо частки певних видів нерухомості не можуть бути продані окремо, нерухомість вважати інвестиційною, якщо лише незначна її частка (менше 10 %) утримується для використання у виробництві або у постачанні товарів чи наданні послуг, або для адміністративних цілей.

Оцінку інвестиційної нерухомості після визнання здійснювати за моделлю на основі собівартості, що передбачає оцінку інвестиційної нерухомості за вимогами МСБО (IAS) 16, визначеними для такої моделі.

Амортизацію на об’єкти інвестиційної нерухомості нараховувати за прямолінійним методом.

Ліквідаційну вартість об’єктів інвестиційної нерухомості з метою нарахування амортизації прийняти рівною нулю.

Запаси

Одиницею бухгалтерського обліку запасів вважати кожне їх найменування.

Первісну вартість запасів, придбаних за плату, визначати за собівартістю запасів, а запасів, виготовлених власними силами підприємства, – згідно з МСБО (IAS) 2 «Запаси».

Облік усіх транспортно-заготівельних витрат вести на окремому субрахунку. Витрати розподіляти між сумою залишку запасів на кінець місяця і сумою запасів, що вибули у цьому місяці згідно з МСБО (IAS) 2.

При відпуску запасів у виробництво, продажу чи іншому вибутті їх оцінку здійснювати за середньозваженою періодичною вартістю (оцінка за обраною формулою проводиться раз на місяць).

Запаси, які не приноситимуть підприємству економічних вигід у майбутньому, визнавати неліквідними і списувати в бухгалтерському обліку, а при складанні фінансової звітності не відображати в балансі, а показувати на окремому субрахунку позабалансового рахунка 07.

Запаси відображати в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою із двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Дебіторська заборгованість

Дебіторську заборгованість визнавати активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигід та її можна достовірно визначити.

Показники дебіторської заборгованості відображаються у фінансовій звітності за чистою реалізаційною вартістю, що дорівнює сумі дебіторської заборгованості за вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Величина резерву сумнівних боргів визначається один раз на рік за методом застосування коефіцієнта сумнівності. Цей коефіцієнт розраховується шляхом класифікації дебіторської заборгованості за строками непогашення і застосовується до суми поточної дебіторської заборгованості станом на 31 грудня звітного року для визначення суми резерву сумнівних боргів.

Якщо суми нарахованого резерву недостатньо для списання безнадійної дебіторської заборгованості, таке перевищення заборгованості над резервом відноситься на витрати звітного періоду.

Частину довгострокової дебіторської заборгованості, яка підлягає погашенню протягом 12 місяців із дати балансу, відображати на ту саму дату у складі поточної дебіторської заборгованості.

Довгострокову дебіторську заборгованість, на яку нараховуються проценти, відображати в балансі за її теперішньою вартістю. Визначення цієї вартості залежить від виду заборгованості та строку її погашення.

Зобов’язання та забезпечення

Зобов’язання визнавати лише тоді, коли актив отриманий або коли підприємство має безвідмовну угоду придбати актив за умови, що його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов’язання не підлягає погашенню, то його суму включати до складу доходу звітного періоду.

Довгострокове зобов’язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов’язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов’язаних із фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважати довгостроковим, якщо:

  • позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов’язання внаслідок порушення угоди;

  • не очікуються подальші порушення кредитної угоди протягом 12 місяців із дати балансу.

Довгострокові зобов’язання, на які нараховуються відсотки, відображати в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення цієї вартості залежить від виду зобов’язання та умов їх виникнення.

Зобов’язання, які були спочатку класифіковані як довгострокові, але строк погашення яких на дату балансу менше 12 місяців, слід перекласифікувати у поточні.

Поточні зобов’язання відображати в балансі за сумою погашення.

Забезпеченням вважати зобов’язання з невизначеним строком або сумою. Забезпечення визнається в бухгалтерському обліку відповідно до МСБО (IAS) 37 «Забезпечення, умовні зобов’язання та умовні активи», якщо:

  • суб’єкт господарювання має існуюче зобов’язання (юридичне і конструктивне) внаслідок минулої події;

  • імовірно, що вибуття ресурсів, які втілюють в собі економічні вигоди, буде необхідним для виконання зобов’язання;

  • можна достовірно оцінити суму зобов’язання.

У разі невиконання вищенаведених умов забезпечення не визнається.

Забезпечення на оплату відпусток створювати на підприємстві за методикою, визначеною діючим законодавством.

Виплати працівникам

Оплата праці працівників підприємства здійснюється згідно з укладеним колективним договором, положеннями про оплату праці працівників, затвердженим штатним розписом підприємства, установленими тарифними ставками, із використанням даних табельного обліку робочого часу.

Виплати працівникам премій (бонусів) за спеціальною системою, розробленою на підприємстві, які не передбачені актами чинного законодавства, та допомоги з тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства відносяться до інших витрат операційної діяльності.

Доходи

Відповідно до вимог МСБО (IAS) 18 «Дохід» для визнання доходу та визначення його суми розрізняти дохід:

  • від продажу товарів (включають товари, виготовлені суб’єктом господарювання з метою продажу, і товари, придбані з метою перепродажу);

  • надання послуг (виконання робіт);

  • використання активів підприємства іншими сторонами, результатом якого є отримання відсотків, дивідендів, роялті.

Дохід від продажу товарів визнавати в разі дотримання таких вимог:

  • суб’єкт передав покупцеві суттєві ризики і винагороди, пов’язані з власністю на товар;

  • за суб’єктом господарювання не залишається ані подальша участь управлінського персоналу у формі, яка зазвичай пов’язана з володінням, ані ефективний контроль за проданими товарами;

  • суму доходу можна достовірно оцінити;

  • імовірно, що до суб’єкта господарювання надійдуть економічні вигоди, пов’язані з операцією;

  • витрати, які були або будуть понесені у зв’язку з операцією, можна достовірно оцінити.

Дохід, який виникає в результаті використання третіми сторонами активів суб’єкта господарювання, що приносять відсотки, роялті та дивіденди, має визнаватися, якщо: є ймовірність, що економічні вигоди, пов’язані з операцією, надходитимуть до суб’єкта господарювання та можна достовірно оцінити суму доходу. Дохід за цими операціями визнавати на такій основі:

  • відсотки – за методом ефективної ставки відсотка;

  • роялті – на основі принципу нарахування згідно із сутністю відповідної угоди;

  • дивіденди – у разі, коли встановлюється право акціонера на отримання виплати.

Дохід оцінювати за справедливою вартістю компенсації, яка була отримана або підлягає отриманню.

Облік доходів і витрат, пов’язаних із фінансово-господарською діяльністю підприємства, для складання фінзвітності вести за видами діяльності.

Витрати

На підприємстві використовується позамовний метод обліку в розрізі виробничих цехів (дільниць) за елементами витрат.

Бухгалтерський облік витрат діяльності здійснювати за видами діяльності виходячи з їх функції з використанням рахунків класу 9 «Витрати діяльності».

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включати: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляти на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу – витрати на зарплату працівників, зайнятих у виробництві, виходячи із фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляти на кожний об’єкт витрат з урахуванням бази розподілу – витрати на зарплату працівників, зайнятих у виробництві, виходячи з нормальної потужності.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включати до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

При перерахунку доходів, витрат і коштів в іноземній валюті застосовувати офіційний курс, установлений НБУ.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, уважати витратами того звітного періоду, у якому визнано доходи від реалізації таких товарів, робіт, послуг. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, є витратами звітного періоду. Фінансові витрати не капіталізувати, а визнавати витратами того періоду, у якому вони були здійснені.

Для здійснення податкових розрахунків витрати визнавати відповідно до діючого податкового законодавства, зокрема Податкового кодексу України.

Обкладення податком на прибуток

Розрахунок витрат (доходів) з податку на прибуток здійснювати відповідно до вимог МСБО (IAS) 12 «Податки на прибуток» з визнанням відстрочених податкових активів та зобов’язань. Суми відстрочених податкових активів (зобов’язань) визначати один раз на рік за підсумками звітного року при складанні річної фінансової звітності з їх наступним відображенням у відповідних звітних формах.

У проміжній фінансовій звітності наводити суми відстрочених податкових активів (зобов’язань), розрахованих станом на 31 грудня попереднього звітного року. Витрати (доходи) з податку на прибуток відображати у Звіті про фінансові результати так: у проміжній звітності – суму поточного податку на прибуток; у річній – податок на прибуток, обчислений згідно з вимогами МСФЗ.

Розкриття інформації в розрізі звітних сегментів

Інформацію про сегменти діяльності для її розкриття в повному комплекті фінансової звітності формувати відповідно до МСФЗ (IFRS) 8 «Операційні сегменти» в розрізі операційного сегмента «Виробництво», який є пріоритетним.

Функціональна валюта та валюта звітності

Валютою звітності, яка використовується для подання фінансової звітності, вважати національну валюту України – гривн

Коментарі до матеріалу

Відсортовано: по часу за популярністю

Всього коментарів 1

Кращі матеріали