Чи потрібна тарифна сітка при погодинній оплаті праці

Положенням про оплату праці підприємства встановлено просту погодинну форму оплати праці. У складі штату значиться адміністративний персонал, менеджери зі збуту, технічний персонал, механіки із сервісу двигунів, інженери. У штатному розписі оклади всім працівникам установлено в розмірі, вищому за прожитковий мінімум і за мінімальну зарплату (далі – ПМ, МЗП). Зарплата нараховується залежно від кількості відпрацьованого часу. Тобто в разі відпрацювання неповного робочого місяця для нарахування зарплати місячний оклад ділиться на планову кількість робочих днів у цьому місяці і результат множиться на фактичну кількість відпрацьованих робочих днів. Чи обов’язкова в такому разі наявність на підприємстві тарифної сітки, коефіцієнтів співвідношень тарифних ставок та ін., якщо ми застосовуємо просту погодинну форму оплати праці?

Так, обов’язкова. Адже погодинна оплата праці є однією із систем почасової форми оплати праці та передбачає нарахування працівникам заробітної плати виходячи з погодинної тарифної ставки й фактичної кількості відпрацьованих ними годин за розрахунковий період. Зазначена форма оплати праці має такі системи: пряма погодинна (проста) і погодинно-преміальна, за якої працівники крім основної зарплати отримують премії.

Механізм застосування МЗП у погодинному розмірі передбачено постановою КМУ від 05.05.10 р. № 330 (далі – Постанова № 330). Цікавий факт: згідно з ним МЗП у погодинному розмірі визначається виходячи з розміру МЗП на місяць та середньомісячної норми тривалості робочого часу за рік при 40-годинному робочому тижні.

Саме так було визначено затверджений Законом від 21.12.16 р. № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі – Закон № 1801) розмір МЗП у погодинному розмірі на 2017 рік:

3 200 грн. х 12 : 1 986 год. = 19,34 грн.,

де            3 200 грн. – розмір МЗП у місячному розмірі;
                12 – кількість місяців у році;
                1 986 год. – норма тривалості робочого часу в розрахунку на рік (лист Мінсоцполітики від 05.08.16 р. № 11535/0/14-16/13).

Слід зазначити, що Постановою № 330 передбачено також гарантії працівникам із погодинною оплатою праці. Так, у пп. 4 п. 1 цієї постанови визначено, що підвищення МЗП у погодинному розмірі не є підставою для збільшення нормованих завдань, установлених на годину праці, а згідно з п. 3 Постанови № 330 установлення погодинної оплати праці не є підставою для скорочення нормальної тривалості робочого часу.

Але найголовніше, що передбачає ця Постанова, це коло тих роботодавців, які зобов’язані застосовувати МЗП у погодинному розмірі:

• підприємства незалежно від форми власності – у разі встановлення у колективних договорах або за погодженням із профспілковими чи іншими органами, уповноваженими на представництво трудовим колективом, погодинної оплати праці із застосуванням відповідних нормованих завдань та обліку фактичного робочого часу;
• фізичні особи, які використовують найману працю з погодинною оплатою праці;
• установи та організації, що фінансуються з бюджету, – у разі прийняття Кабміном рішення про встановлення працівникам погодинної оплати праці.

Із зазначеного можна зробити висновок: застосовувати МЗП у погодинному розмірі мають лише ті роботодавці, які в колективних або в трудових договорах установили, що оплата праці певних працівників відбуватиметься саме погодинно – без установлення їм місячного окладу, але за встановленою годинною ставкою.

Це прямо збігається з іншою нормою чинного законодавства. Нагадаємо, що згідно з останнім абзацом нової ст. 3¹ Закону від 24.03.95 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) МЗП у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

Але попри зміни в законодавстві, згідно зі ст. 97 КЗпП право вибору форми оплати праці надано підприємству. Тому, як роз’яснюють фахівці Мінсоцполітики, у кожному конкретному випадку повинна застосовуватися саме та форма оплати праці, яка найбільше відповідає організаційно-технічним умовам виробництва і тим самим сприятиме поліпшенню результатів трудової діяльності. Тож застосовувати погодинну оплату праці чи ні, вирішувати роботодавцям.

Наостанок нагадаємо, після внесення змін до ст. 6 Закону № 108 мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) установлюється в розмірі, не меншому за ПМ, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Однак ст. 7 Закону № 1801 установлює розмір цього ПМ лише в розрахунку на місяць (а не на годину). Тож визначити мінімальний розмір годинної тарифної ставки з цього показника не вийде, і варто встановлювати її не нижче за розмір МЗП у погодинному розмірі, установлений ст. 8 Закону № 1801 (методики розрахунку погодинної тарифної ставки у роз’ясненні від Мінсоцполітики не наведено).

Наприклад, якщо працівникові встановлено погодинну оплату праці, то починаючи з січня 2017 року годинну тарифну ставку треба встановлювати в розмірі, не нижчому за 19,34 грн. Тоді якщо працівник виконує норму робочого часу, установлену законодавством (159 год.), йому має бути нараховано зарплату не менш ніж 3 075,06 грн. Доплачувати до розміру МЗП (3 200 грн.) у такому разі не потрібно, адже завдяки застосуванню мінімальної зарплати в погодинному розмірі вимога абзацу першого ст. 3¹ Закону № 108 виконується. Розмір зарплати працівника за повністю виконану годинну норму праці має бути не нижчий за розмір МЗП у погодинному розмірі.

Якщо норму робочого часу за місяць таким працівником не виконано (через прогули, хворобу, відпустки тощо), то треба керуватися передостаннім абзацом ст. 3¹ Закону № 108: МЗП виплачується пропорційно до виконаної норми праці. Наприклад, якщо працівник відпрацював лише 100 годин замість установлених йому на січень 2017 року 159 годин, то за відпрацьований час йому має бути нараховано не менш ніж 1 934 грн. (19,34 грн. х 100).