Помилки підприємства, через які матеріально відповідальна особа не відшкодувала шкоду: судова практика
Між товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) і працівником було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Під час передачі м’ясної продукції контрагентам виявилася нестача. При цьому на кожній видатковій накладній був підпис працівника, який засвідчував факт прийняття товару належної кількості та вигляду. За договором відповідати за нестачу повинна матеріально відповідальна особа. Тому ТОВ звернулося до суду для відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником. Проте суди першої та другої інстанцій позицію ТОВ не підтримали та відмовили в задоволенні позову. Тоді ТОВ подало касаційну скаргу до Верховного Суду, який теж став на бік працівника та відмовив у задоволенні скарги через те, що ТОВ не змогло довести вину працівника та не перевірило факт та обставини нестачі (постанова Верховного Суду від 07.02.19 р. у справі № 363/1400/16-ц).
Сторони спору:
Позивач – ТОВ, Відповідач – фізична особа.
Суть спору
10.05.11 р. Відповідач був прийнятий на роботу до Позивача на посаду водія автофургонів та рефрижераторів автоколони № 2. За суміщенням його також оформили експедитором в межах тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора. Того ж дня з ним уклали договір про повну матеріальну відповідальність, згідно з яким експедитор автоколони № 2, який приймає, доставляє та передає матеріальні цінності, бере на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому цінностей, а також, зокрема, зобов’язується:
- дбайливо ставитися до переданих цінностей;
- вживати заходів із попередження збитків;
- своєчасно повідомляти керівництво про всі обставини, що загрожують збереженню цінностей;
- вести облік, складати та передавати звіти.
У процесі виконання Відповідачем трудових обов’язків у 2014 та 2015 роках було виявлено нестачу під час передачі м’ясної продукції контрагентам Позивача. Факт та розмір нестачі підтверджено відповідними актами приймання-передачі та актами розбіжностей, що складалися за кожним фактом і містять підпис Відповідача. Тобто Відповідач погоджувався із недовезенням продукції контрагентам всупереч покладених на нього обов’язків.
Позивач уважає, що Відповідач повинен відшкодувати завдані збитки в розмірі 18 424,96 грн., але Відповідач не бажає добровільно відшкодовувати збитки та стверджує, що Позивач не зміг належним чином довести його вину.
Отже, Позивач вирішив стягнути через суд із Відповідача матеріальну шкоду у вигляді непогашених збитків у сумі 18 424,96 грн.
Суди першої та другої інстанцій не погодилися з аргументами й доводами Позивача, вважаючи, що йому не вдалося належними та допустимими доказами довести факт винних протиправних дій Відповідача, тому відмовили в задоволенні позову. Позивач подав скаргу до касаційної інстанції.
Рішення суду
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12.09.17 р. у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06.12.17 р. апеляційну скаргу Позивача відхилено, рішення першої інстанції залишено в силі. Постановою Верховного Суду від 07.02.19 р. касаційну скаргу Позивача залишено без задоволення, а рішення судів першої та другої інстанцій залишено без змін. Постанова набула законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Аргументи суду
Суд уважає, що підстави скасовувати рішення судів попередніх інстанцій відсутні, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування норм матеріального права з огляду на таке.
Згідно зі ст. 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. У такому разі права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом установлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, у межах та порядку, передбаченому законодавством, а також за умови заподіяння шкоди винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству у випадках, коли, зокрема (ст. 134 КЗпП):
- між працівником та підприємством укладено письмовий договір про взяття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, які передаються йому на зберігання чи для інших цілей;
- майно та цінності одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або іншим разовим документом.
Визначаючи розмір шкоди, суд ураховує пряму дійсну шкоду, ступінь вини працівника та конкретну обстановку, за якої було заподіяно шкоду (ст. 137 КЗпП). Тобто слід брати до уваги кожну із цих обставин.
Протягом 2014 та 2015 років Відповідач виконував свої трудові обов’язки, а саме: приймав, доставляв та передавав контрагентам різноманітну м’ясну продукцію. У цей період складалися відповідні видаткові накладні про поставку м’ясопродукції та акти приймання-передачі, відповідно до яких під час відвантаження товару виявлялася нестача продукції у різних обсягах. Тоді Позивач видав низку наказів та утримав певну суму із зарплати Відповідача на покриття завданої шкоди. Утім повністю йому так і не вдалось утримати кошти, оскільки у 2015 році Відповідач звільнився за власним бажанням. Для стягнення остаточної суми Позивач звернувся до суду.
Проте суд не підтримав позицію Позивача та відмовив у стягненні з Відповідача коштів, мотивуючи це тим, що після виявлення нестачі Позивач не вчинив належних дій для з’ясування усіх обставин, за яких заподіяно шкоду, а саме:
- у Відповідача не взято пояснення за фактом нестачі продукції;
- не проводилась контрольна перевірка вагів, на яких важили продукцію;
- не встановлювалися причини нестачі.
Тобто перед настанням відповідальності Відповідача Позивач мав перевірити усі обставини та встановити його винні протиправні дії, які завдали пряму дійсну шкоду. Натомість після отримання актів приймання-передачі, де йшлося про нестачу, Позивач не вжив жодних заходів для з’ясування причин нестачі, не перевірив усі обставини справи. Також не підтверджено, що для забезпечення повного збереження ввірених Відповідачу матеріальних цінностей створювалися належні умови, як це передбачено договором про повну матеріальну відповідальність.
Отже, суд дійшов висновку, що працівники несуть повну матеріальну відповідальність, якщо дотримано умови її покладення (укладення договору, створення роботодавцем належних умов), але насамперед має діяти, так би мовити, презумпція невинуватості. Відповідальність настає тільки за пряму дійсну шкоду, у межах та порядку, передбаченому законодавством, а також за умови заподіяння шкоди винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Роботодавець, якому завдано шкоду, повинен вчинити дії із перевірки факту шкоди, обставин, за яких її завдано, та навести доводи винних протиправних дій працівника. В іншому разі покладення на працівника збитків є неправомірним.
Таким чином, наданими Позивачем аргументами та доказами не доведено, які саме винні протиправні дії вчинив Відповідач, що призвели до заподіяння матеріальної шкоди. Тому суд вирішив: залишити без задоволення касаційну скаргу Позивача, рішення першої та другої інстанцій залишити без змін.
Висновки
Працівник несе матеріальну відповідальність у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди, якщо з ним укладено відповідний договір. Однак після виявлення факту шкоди роботодавець повинен виконати певні дії із перевірки та встановлення обставин такої події, вини працівника. Без цього покладати на працівника відповідальність у повному розмірі неправомірно.
Якби у цій ситуації Позивач з’ясував обставини справи, видав наказ по підприємству про проведення перевірки, установив факт вини працівника, то він переміг би в суді та отримав відшкодування. Але він цього не зробив, сподіваючись лише на укладений із працівником договір про повну матеріальну відповідальність. Наразі суди, розглядаючи таку категорію справ, перевіряють усі обставини як із боку працівника, так і з боку роботодавця. Тому перед притягненням працівника до матеріальної відповідальності та зверненням до суду радимо проводити ретельну перевірку факту та обставин нанесення шкоди, а також наявності вини працівника.
Коментарі до матеріалу