Сума ПДВ, що підлягала перерахуванню на спецрахунок, не є податковим зобов’язанням

Підприємство оштрафували за несвоєчасне перерахування коштів на спецрахунок у банку в період дії спецрежиму, установленого ст. 209 Податкового кодексу (далі – ПК). Дійсно, наразі фіскали систематично проводять камеральні перевірки періоду дії спецрежиму на предмет правильності нарахування ПДВ та перерахування його на спецрахунок. Зокрема, податкова нараховує штрафні санкції у разі виявлення порушення 10-денного строку перерахування коштів на спецрахунок. Тому розглянемо судову практику із цього питання (постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.17 р. у справі № 876/11097/17).

Сторони спору: Позивач – сільськогосподарське ТОВ, Відповідач – Головне управління ДФС в області.

Суть спору

Відповідач провів камеральну перевірку своєчасності сплати Позивачем сум ПДВ, відображених у спеціальних деклараціях з ПДВ за травень, липень і серпень 2015 року. За результатами перевірки було прийнято два податкових повідомлення-рішення (далі – ППР) від 22.08.17 р., якими на Позивача накладено штрафи в розмірі 8 363,20 грн. та 22 257,20 грн.

Податкова виявила порушення Позивачем вимог п. 57.1, 203.2, ст. 209 ПК та п. 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спецрахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою КМУ від 12.01.11 р. № 11 (далі – Порядок № 11), що спричинило несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов’язання: Позивач порушив граничні строки перерахування коштів на спецрахунок.

Позивач не погодився з думкою фіскалів і вирішив оскаржити її у суді. Він вважає, що в даній ситуації суми ПДВ, відображені в спецдеклараціях, не підлягають сплаті до бюджету, тому не є грошовим зобов’язанням у розумінні ст. 14 ПК. Отже, штрафні санкції, передбачені п. 126.1 ПК, не можуть бути застосовані. Позивач просить визнати протиправними та скасувати два ППР.

Суд першої інстанції погодився із доводами Позивача і повністю задовольнив адміністративний позов. Відповідач не погодився з висновком суду і подав апеляційну скаргу.

Рішення суду

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10.10.17 р. у справі № 876/11097/17 адміністративний позов задоволено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.17 р. апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення першої інстанції – без змін. Постанова апеляційного суду набула чинності в момент її проголошення, тобто 20.12.17 р.

Аргументи суду

1. Згідно зі ст. 203 ПК податкова декларація подається за базовий звітний період (календарний місяць) протягом 20 календарних днів (далі – к. д.) після закінчення звітного (податкового) місяця. А сплатити суму податкового зобов’язання за поданою декларацією платник повинен самостійно протягом 10 к. д., що настають за останнім днем подання декларації.

У ході камеральної перевірки Відповідач виявив порушення Позивачем граничного строку перерахування ПДВ на спецрахунок (на 15, 16, 22, 33, 41-й день), тобто порушення ст. 203 ПК. Тому Позивач підлягає притягненню до відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого п. 126.1 ПК.

Проте суд має іншу точку зору. Справа в тім, що в період дії спецрежиму сума ПДВ, нарахована сільгосппідприємством на вартість поставлених ним товарів/послуг, не підлягала сплаті до бюджету та повністю залишалася в розпорядженні такого суб’єкта для відшкодування сум податку, сплачених/нарахованих постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку – для інших виробничих цілей (п. 209.2 ПК).

Вказані суми ПДВ акумулювалися сільгосппідприємствами на спецрахунках відповідно до Порядку № 11. Тобто такі суми не підлягали вилученню до держбюджету та використовувалися підприємством на власні потреби, а починаючи з 01.01.17 р. перераховувалися на поточний рахунок такого підприємства.

Згідно з пп. 14.1.39 ПК грошовим зобов’язанням платника податків є сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну санкцію, що справляється з платника при порушенні ним вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції при порушенні законодавства у сфері ЗЕД.

Якщо платник податків не сплачує самостійно суми визначеного грошового зобов’язання протягом строків, установлених ПК, він притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі (п. 126.1 ПК):

• 10 % погашеної суми податкового боргу – у разі затримки сплати до 30 к. д. включно, що настають за останнім днем строку сплати грошового зобов’язання;
• 20 % вказаної суми – у разі затримки більше 30 к. д.

Однак, оскільки сума ПДВ, яка має бути сплачена (перерахована) на спецрахунок, не підлягає сплаті до бюджету, вона не може вважатися грошовим зобов’язанням згідно з пп. 14.1.39 ПК. Тому за несвоєчасне перерахування коштів на спецрахунок до платника податків, який перебуває на спецрежимі оподаткування у сфері сільського господарства, не можуть бути застосовані штрафні санкції, установлені п. 126.1 ПК.

Крім того, Порядком № 11 передбачено відповідальність сільгосппідприємства виключно за нецільове використання сум ПДВ із спецрахунка (абзац другий п. 4). Тобто ні ПК, ні Порядком № 11 не установлено штрафні санкції за недотримання платником порядку/строків перерахування коштів на спецрахунок.

2. Також судом наголошено, що застосування штрафів порушує право Позивача мирно володіти своїм майном, як то визначено у Першому протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.52 р. (частина національного законодавства України за ст. 9 Конституції) (далі – Протокол 1 до Конвенції).

Навіть Європейський суд з прав людини підкреслює, що збільшення податкового зобов’язання особи з податку беззаперечно є втручанням в його майнові права, які гарантуються ст. 1 Протоколу 1 Конвенції. Таке втручання визнається, тільки коли воно здійснене на умовах, передбачених законом. Будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна, є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону (п. 49 справи «Щокін проти України»).

Тому суди першої та другої інстанцій роблять одностайні висновки, що сума ПДВ, яка підлягає сплаті (перерахуванню) на спецрахунок, не вважається грошовим зобов’язанням згідно з пп. 14.1.39 ПК. Тож до платника податків, який перебуває на спецрежимі у сфері сільського господарства, не можуть бути застосовані штрафні санкції на підставі п. 126.1 ПК.

Таким чином, апеляційний суд погодився із позицією суду першої інстанції і прийняв рішення визнати протиправними та скасувати два ППР від 22.08.17 р.

Висновки

Судова практика із цього питання ще не зовсім стала. Але викладена вище позиція суду не може не тішити. Аналогічними до цього є постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.03.18 р. у справі № 808/2516/17, Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.17 р. у справі № 823/1306/16, Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.17 р. у справі № 808/2516/17. Утім кожна ситуація потребує ретельного вивчення. Тому за бажання сільгосппідприємства оскаржити в суді подібне ППР до справи варто долучити досвідченого адвоката з податкових спорів.