Судова практика щодо несвоєчасної сплати податків із вини банку

За наявності у платника доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов’язок зі сплати відповідної суми податкового зобов’язання слід визнати виконаним незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України (постанова Апеляційного адміністративного суду від 08.06.16 р. у справі № 806/5229/15).

Суть справи

Позивач – акціонерне товариство (далі – Позивач), відповідач – об’єднана державна податкова інспекція (далі – Відповідач), третя особа – Банк. Позивач звернувся до суду із позовною заявою про визнання протиправними та скасування рішення і податкової вимоги.

Позивач подав Відповідачу Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – Звіт) за вересень 2015 року. У рядку 8 Звіту Позивач зазначив суму ЄСВ до сплати за вересень 2015 року.

У жовтні 2015 року Позивач здійснив авансові платежі з ЄСВ, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.10.15 р. та 13.10.15 р. Платіж здійснювався через Банк. Проте Відповідач прийняв рішення від 07.11.15 р. про накладення штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ. Згідно із цим рішенням до Позивача застосовано штраф та пеню на суму недоїмки за період із 21.10.15 р. по 06.11.15 р.

Позивач 21.09.15 р. подав в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису податкову декларацію з ПДВ за серпень 2015 року. У рядку 25.1 декларації він зазначив суму ПДВ, що сплачується до бюджету за серпень 2015 року. Зобов’язання зі сплати задекларованого ПДВ Позивачем виконано, що підтверджується платіжним дорученням від 22.09.15 р. Проте 12.11.15 р. Відповідач виставив податкову вимогу на визначену Позивачем суму як на податковий борг.

Позивач вважає, що він вчасно і в повному обсязі виконав зобов’язання зі сплати задекларованого ПДВ та ЄСВ, тому звернувся із позовом щодо визнання протиправними та скасування рішення і податкової вимоги Відповідача.

Відповідач аргументує свою позицію тим, що вказані у платіжних дорученнях кошти не були зараховані на його рахунки, отже, Позивач не виконав свого обов’язку щодо сплати податків та зборів.

Рішення суду

Постановою окружного адміністративного суду від 17.03.16 р. в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із цією постановою, Позивач подав апеляційну скаргу, яка постановою Апеляційного адміністративного суду від 08.06.16 р. була задоволена, а постанову суду першої інстанції було скасовано. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані рішення та податкову вимогу. Стягнуто на користь Позивача витрати на сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача. Відповідач подав касаційну скаргу, проте вона залишена без руху, а Відповідачу надано строк для усунення недоліків у зв’язку із тим, що він не додав до скарги документ про сплату судового збору та копії касаційної скарги відповідно до кількості сторін у справі.

Аргументи суду

1. Згідно із п. 1.24 ст. 1 Закону від 05.04.01 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон № 2346) переказ коштів – це рух певної суми коштів із метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому готівкою. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника – із дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника – із дати списання коштів із рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів із рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають фіксувати дату прийняття розрахункового документа на виконання.

2. Відповідно до п. 129.6 Податкового кодексу (далі – ПК) за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установленого Законом № 2346, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, установлених ПК, а також несе іншу відповідальність, передбачену ПК, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне перерахування або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

3. Як визначено у п. 129.7 ПК, не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів із вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання НБУ економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

Суд зазначив, що наведені законодавчі приписи дозволяють зробити висновок, що конституційний обов’язок платника зі сплати податків слід уважати виконаним із часу подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджетної системи України на відповідний рахунок Казначейства грошових коштів із рахунка платника у банку за наявності у нього достатнього грошового залишку на день платежу.

При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.

За наявності у платника доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов’язок зі сплати відповідної суми податкового зобов’язання слід визнати виконаним незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджету.

Судом ураховано, що Позивач своєчасно сплатив до державного бюджету обов’язкові платежі та податки, про що свідчать відповідні платіжні доручення з відмітками банку про прийняття їх до виконання. Отже, суд дійшов висновку, що Позивач належними та допустимими доказами довів виконання покладеного на нього обов’язку щодо сплати належних платежів та зборів, тоді як Відповідач, суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності винесення оскаржуваного рішення та податкової вимоги.

Висновки

Як бачимо, незважаючи на норми чинного законодавства, фіскальні органи намагаються перекласти відповідальність банківських установ на сумлінного платника податків. Проте якщо платник податків має належні докази своєчасного перерахування коштів до бюджету (подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування коштів до бюджету), то суд, вірогідно, стане на його бік.