Чому вигідно використовувати позикове фінансування

У цій статті розберемося у вигодах компаній від позикового фінансування, з'ясуємо, що таке WACC та як його правильно розрахувати, дізнаємося, від чого та як захищає «податковий щит», а також чому гроші власника для компанії найдорожчі.

Інвестиційні ризики для власника

Канонічна мета будь-якого бізнесу – збільшення вартості компанії, а значить, і збільшення багатства власників. Для того щоб бізнес зростав і розвивався, власних коштів буває недостатньо й виникає питання залучення позикового капіталу. Але навіть якщо власних коштів (тобто капіталу власників) достатньо для покриття всіх потреб бізнесу в обігових коштах і в довгостроковому фінансуванні інвестиційних проектів, залучення боргового фінансування все одно може бути хорошою ідеєю.

Для початку зазначимо банальну річ: структура капіталу компанії традиційно ділиться на дві частини: власні та позикові кошти. Власні кошти, тобто капітал власників або акціонерний капітал, для компанії – найдорожчі. Чому? У силу прийнятих на себе власниками ризиків. Адже при інвестуванні з високою концентрацією в один або невелику кількість бізнесів існує досить високий ризик прогоріти. Часто доводиться чути, що 90 % нових бізнесів закриваються в перший рік свого існування. У це легко повірити навіть за відсутності надійних статистичних даних.

Напроти, розмістивши свої гроші на депозиті в банку, інвестор може отримати гарантований у депозитному договорі процентний дохід, причому в застережений строк. Крім того, держава гарантує отримання вкладів через Фонд гарантування (нехай і не на велику суму – 200 тис. грн), а в ситуації з державним Ощад­банком – і на всю суму вкладу фізособи (хоча ситуація з Ощадбанком може різко змінитися, тому що останнім часом ведеться полеміка про переказ вкладів під юрисдикцію Фонду гарантування).

Звичайно, депозит в українському банку – це найбільш банальна можливість, доступна кожному українцеві. В Україні, незважаючи на вузькість фінансового ринку, існує й спектр більш складних інвестиційних продуктів: розміщення коштів в облігації та акції компаній, купівлі часток в інвестиційних і венчурних фондах. Ці можливості передбачають велику дохідність, але й приховують у собі великий ризик.

Але на цьому «інвестиційний всесвіт» не закінчується, і для особливо завзятих інвесторів, які подолали всі адміністративні бар'єри валютного законодавства України, відкривається широкий світ міжнародних інвестицій у біржові цінні папери (як акції, так і облігації), фонди, біржові товари тощо. Зауважимо, що валютне законодавство за останні декілька років суттєво пом'якшилося й бар'єр став нижчим.

На всі ці доступні інвесторові опції накладається ще й фактор валютного ризику – усі ми очікуємо знецінювання гривні. Але цей фактор ми поки що до уваги брати не будемо, оскільки він гідний окремої статті за тематикою «Управління ризиками».

Отже, у нашого гіпотетичного інвестора в умовах, коли очі розбігаються від доступних йому інвестиційних можливостей із різним профілем ризику та дохідності, повинна бути якась істотна мотивація для того, щоб вкласти гроші в бізнес. Емоції, що рухають інвесторами та створюють мотивацію до дій на фінансових ринках, – це жадібність, надія та страх. І в ситуації із вкладеннями грошей в акціонерний капітал приватних українських компаній, яких більшість, усі ці емоції відіграють істотну роль.

Знаючи макроекономічну та політичну ситуацію, можемо зазначити, що ризики інвестицій в українські компанії – високі. Відповідно, досить сильно наляканий ними інвестор може спонукатися жагою надприбутків і надією їх отримати. А це й транслюється в необхідний строк окупності інвестицій у 2–3 роки, який часто звучить із вуст українських підприємців останні 5 років. Переводячи ці 2–3 роки у відсотки, отримуємо необхідну дохідність від 33 до 50 % річних.

Зауважимо, що ставки за гривневими кредитами на сьогодні коливаються в діапазоні 22–26 % річних, тож премія за ризик не така вже й колосальна й не варто звинувачувати нашого гіпотетичного інвестора в надмірній жадібності.

Боргове фінансування

Припустимо, що бізнес дійсно дає необхідну інвесторові дохідність, причому стабільно та прогнозовано. У цій ситуації варто задуматися над тим, щоб скористатися борговим фінансуванням і поліпшити дохідність бізнесу для власників – класичний ефект фінансового важеля, при якому різниця між фактичною дохідністю від бізнесу й витратами на фінансування дістається бізнесу (а згодом – і його власникам).

Тут доречно перейти до показника середньозваженої вартості капіталу компанії, який також відомий як WACC (англ. Weighted Average Cost of Capital). Показник використовується при оцінці необхідності залучення позикових коштів у різні інвестиційні проекти як ставки дисконтування, оскільки відображає мінімально допустимий дохід, який компанія повинна отримати, щоб мати можливість платити за своїми зобов'язаннями та утримувати свої активи. У ситуації прийняття рішень про нові інвестпроекти компанія (принаймні, у теорії) повинна приймати позитивне рішення із приводу всіх проектів, дохідність яких перевищує показник WACC.

«Податковий щит»

Перш ніж перейти до формули розрахунку показника, давайте розберемося спочатку з терміном «податковий щит». Кажуть, що в цьому світі неминучі тільки дві речі – смерть і податки. Боргове фінансування навряд чи допоможе перемогти смерть, але от деяку допомогу з податками надасть. Фінансові витрати, до яких відносяться проценти за користування кредитами, за облігаціями, фінансовим лізингом, виключаються зі складу оподатковуваного прибутку підприємства (пп. 138.10.5 Податкового кодексу). Тобто на практиці ефективна процентна ставка з урахуванням економії на оподатковуванні виходить менша. Наприклад, для банківського кредиту під 22 % річних при базовій ставці податку на прибуток 18 % ефективна ставка становитиме 0,1804, або 18,04 % [0,22 х (1 – 0,18)]. Цей ефект і називається «податковий щит».

Тобто мало того, що ми отримуємо вигоду від використання фінансового важеля, ми ще й отримуємо економію на процентах за рахунок зниження оподатковуваного прибутку.

Ця ситуація знаходить своє відображення у формулі середньозваженої вартості капіталу, або WACC:

WACC = Wd х Kd (1 – t) + We х Ke,

де Wd – частка позикового капіталу в структурі активів;

Kd – вартість позикових коштів, які залучаються;

t – ставка податку на прибуток;

We – частка власного капіталу в структурі активів;

Ke – вартість власного капіталу.

Припустимо, у нас є гіпотетична компанія, власник якої – пан Особливо Жадібний Інвестор. Необхідне йому повернення на вкладений капітал становить 50 % річних, і компанія забезпечує йому ці показники. У структурі капіталу компанії власні кошти становлять 60 %, а позикові 40 %. Також припустимо для простоти розрахунків, що в компанії немає будь-яких коротких і номінально-безплатних зобов'язань типу кредиторської заборгованості. Припустимо, що компанія добре попрацювала з банком і залучила кредит під 22 % річних, а оподаткування здійснюється за базовою ставкою 18 %.

У такому випадку, підставивши умовні дані в нашу формулу, отримуємо:

WACC = 0,4 х 0,22 х (1 – 0,18) + 0,6 х 0,5 =
= 0,072 + 0,3 = 0,372 або 37,2 %.

Із практичної точки зору, це означає, що, розглядаючи нові інвестиційні проекти, компанія повинна приймати в роботу тільки ті, які дають їй дохідність більше 37,2 %.

Висновки

Використовувати боргове фінансування вигідно в силу ефекту фінансового важеля, який дозволяє власникам компанії збільшити дохідність бізнесу, не вносячи додаткових інвестицій у його акціонерний капітал. Ефект «податкового щита», при якому фінансові платежі виключаються зі складу оподатковуваного прибутку, знижує ефективну ставку фінансування подібно до ставки податку на прибуток, що є додатковим аргументом на користь боргового фінансування. Необхідна ставка повернення на вкладені кошти у власників завжди вища, ніж ставка за позиковими коштами, у силу прийнятих власниками на себе підприємницьких ризиків. Середньозважена вартість капіталу, або WACC – мінімальний показник дохідності, при якому компанія може платити за зобов'язаннями й утримувати активи. Відповідно, нові інвестиційні проекти з дохідністю нижче WACC розумно відхилити.