Особливості обліку загальновиробничих витрат на сільгосппідприємстві

У чому полягає проблема: із загальновиробничими витратами (далі – ЗВВ) стикаються всі виробничі підприємства, які, зокрема, виготовляють більш як один вид продукції або займаються кількома видами діяльності. Адже такі витрати є складовою виробничої собівартості. Водночас на сільгосппідприємствах виникають питання щодо вибору методу обліку таких витрат та бази їх розподілу, оскільки від цього залежить повнота включення ЗВВ до собівартості продукції та, як результат, зменшення чи збільшення чистого прибутку. Крім того, підприємства самі мають визначати перелік змінних та постійних ЗВВ, оскільки в П(С)БО чіткого переліку немає. Тож допоможемо напрацювати методику здійснення такого, без сумніву, важливого процесу.

Під ЗВВ прийнято вважати непрямі витрати, пов’язані з організацією виробництва та управління цехами, бригадами, відділеннями та іншими структурними підрозділами підприємства. Оскільки такі витрати не можна віднести безпосередньо на об’єкт калькулювання, їх включають до собівартості продукції (послуг) шляхом відповідного розподілу.

Основними нормативними документами, що регламентують порядок обліку та розподілу ЗВВ на сільськогосподарських підприємствах, є:

• П(С)БО 16 «Витрати»;
• Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 (далі – Інструкція № 291);
• Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Мінагрополітики від 18.05.01 р. № 132 (далі – Методрекомендації № 132).

Згідно з П(С)БО 16 ЗВВ за характером включення до собівартості продукції поділяються на змінні та постійні.

Змінні – це витрати, які залежать від обсягу виробництва. Такі витрати повністю включаються до витрат виробництва в період їх виникнення.