Підписуйся на інформаційну страховку бухгалтера
Підписатися

Як повинні платити податок на прибуток представництва іноземних компаній?

Редакція

14.04.2016 890 0 0

Ще з "докодексних" часів точаться суперечки "некомерційних" представництв іноземних компаній з податковою з приводу включення в дохід і, відповідно, сплати податку на прибуток з сум фінансування, отриманих від головного офісу нерезидента. Таких суперечок набралося велика кількість, і багато хто з них пройшли по 3 судові інстанції, включаючи касацію. Для повноти картини не вистачало думки Верховного суду України. І ось на початку 2016 року ЗСУ розглянув дві схожі справи і 15 березня прийняв рішення.

Суть конфлікту іноземних представництв та Державної фіскальної служби в наступному: під час перевірок "некомерційного" представництва фіскальні органи проводять лише поверхневий аналіз його діяльності (що прописано в положенні, що в статуті головної компанії, чим займаються співробітники). У підсумку в акті перевірки робиться висновок про те, що насправді через таке представництво здійснюється "господарська діяльність" нерезидента в Україні, відповідно таке представництво є "постійним представництвом" (платник податку на прибуток), а суми фінансування від нерезидента повинні включатися в його дохід для цілей податку на прибуток. На цій підставі представництву донараховуються податок на прибуток і штрафи.

У судовій практиці до 2016 року можна виділити два основних тактичних підходу компаній при оскарженні таких донарахувань.

Юридичний підхід, який ґрунтується тільки на тлумаченні податкового та цивільного законодавства і йде від аналізу фактичних обставин діяльності представництва. Основним аргументом виступає те, що при перерахуванні грошей всередині однієї компанії (від головного офісу до відокремленого підрозділу) дохід ні в юридичному, ні в бухгалтерському сенсі виникати не міг. "Від перекладання грошей з однієї кишені в іншу їх більше не стає". Суперечка в такому випадку стосується визначення "бази податку".

Суб'єктивний/фактичний підхід складніший і вимагає аналізу фактів і документів, оскільки грунтується на доведенні того, що представництво не займається "господарською діяльністю", а його діяльність носить тільки "підготовчий і допоміжний" характер по відношенню до діяльності головного офісу. Суб'єктивність цього підходу в тому, що компанія, податкова і суд можуть приходити до абсолютно протилежних висновків про те, чи є яка-небудь операція або функція представництва звільненою "підготовчою та допоміжною" або, навпаки, що обкладається "господарською діяльністю". По суті ми маємо суперечки про недійсність "навпаки", оскільки в цих суперечках податкова завзято доводить, що по суті будь-яка дія підрозділу компанії є "господарською діяльністю", ланкою виробничого або продажного циклу і т. п. З цього опису видно, що суперечка в такому випадку стосується встановлення наявності "платника податку".

Дві справи з ВАСУ

Як вже зазначалося вище, тільки два схожих судових спори були в 2016 році допущені до розгляду Верховним судом, і в цих суперечках якраз використовувалися обидва описаних вище підходи.

У першій справі суди всіх трьох інстанцій, включаючи ВАСУ, порахували достатнім юридичний підхід (3:0 на користь платника податків). Для вирішення справи суди вважали за краще не вивчати питання господарської/підготовчої/допоміжної діяльності. Заява про перегляд у ВСУ було подано податковою.

Друга справа дійшла до ВСУ з трьома мінусами для представництва, використовувався тільки суб'єктивний/фактичний підхід. Суди прийшли до спірного висновку про те, що діяльність представництва дуже схожа на діяльність материнської компанії (для довідки, головна компанія займається продажем товару, представництво - контролює виконання умов продажу), а значить представництво займається господарською діяльністю і має платити податок. Заяву про перегляд у ВСУ було подано компанією.

В обох справах сторони посилалися на рішення один одного як на протилежну практику, де касаційний суд неоднаково застосував норми матеріального права.

Підсумки розгляду обох справ стали невтішними для обох представництв.

У першій справі всі рішення на користь представництва були скасовані, а справу направлено на новий розгляд, під час якого судам необхідно буде вивчити питання "діяльності представництва".

Результатом другої справи став четвертий мінус для представництва і втрата надії на позитивний результат справи в межах української судової системи.

Детальніше дивіться за посиланням: http://delo.ua/  

Коментарі до матеріалу

Кращі матеріали