Продаж/придбання векселя: ведення окремого податкового обліку

Вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Норми визначені ст. 14 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» із змінами та доповненнями.

Статтею 4 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2374-ІІІ «Про обіг векселів в Україні» із змінами та доповненнями передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Згідно з пп. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств (далі — податок) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Різниці щодо операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів встановлені п. 141.2 ст. 141 ПКУ.

Підпунктом 141.2.3 ст. 141 ПКУ визначено, що платники податку окремо визначають загальний фінансовий результат за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів звітного періоду відповідно до національних або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Водночас пп. 141.2.6 ст. 141 ПКУ встановлено, що положення  п. 141.2 ст. 141 ПКУ не поширюються, зокрема на:

• операції платників податку з розміщення, погашення, викупу та наступного продажу, конвертації цінних паперів власного випуску, а також векселедавців, заставодавців та інших осіб, що видали неемісійний цінний папір, під час видачі та погашення таких цінних паперів;
• операції з врахування векселів, інші операції з цінними паперами, які відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку визнаються кредитними.

Згідно з п. 1.2 глави 1 постанови Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 року № 508 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України» із змінами врахування векселя – це придбання банком векселя до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом.

Отже, векселедержатель за операціями з продажу або іншого відчуження векселів, у тому числі з дисконтом, визначає окремо загальний фінансовий результат та здійснює коригування фінансового результату до оподаткування у відповідності до положень п. 141.2 ст. 141 ПКУ.

При цьому, операції з видачі та погашення векселів платник податку відображає у складі фінансового результату до оподаткування, визначеного на підставі даних бухгалтерського обліку, без визначення різниць за такими операціями, встановленими п. 141.2 ст. 141 ПКУ.

dp.tax.gov.ua