Придбання права вимоги за кредитними договорами

Для позичальника (боржника) операції з передачі Товариству у власність заставленого майна (об’єкта незавершеного будівництва) в рахунок погашення заборгованості перед Товариством є операцією з постачання такого майна, яка є об’єктом оподаткування ПДВ у загальновстановленому порядку.

Боржник (постачальник) за операцією з передачі Товариству у власність заставленого майна (об’єкта незавершеного будівництва) в рахунок погашення заборгованості зобов’язаний на дату передачі такого майна (дата реєстрації права власності) визначити податкові зобов’язання з ПДВ та скласти за такою операцією ПН, яка підлягає обов’язковій реєстрації в ЄРПН.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 11.01.2021 р. № 114/ІПК/99-00-21-03-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо особливостей оподаткування ПДВ операцій з передачі заставоутримувачу (іпотекодержателю) у власність заставленого майна (нерухомого майна, яке є предметом іпотеки) та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Як зазначено у запиті, Товариство планує набути до складу своїх активів права вимоги за кредитними договорами банків до позичальників (боржників) - юридичних осіб, які забезпечені заставою (іпотекою). Придбання прав вимоги планується здійснити шляхом укладення договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за кредитними договорами, за ціною, не нижче оціночної вартості.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Пунктом 5.3 статті 5 Кодексу визначено, що терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до підпункту 14.1.86. пункту 14.1. статті 14 Кодексу інститути спільного інвестування (далі – ІСІ) це інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені відповідно до законодавства.

Правові та організаційні основи створення діяльності, припинення суб’єктів спільного інвестування, особливості управління активами зазначених суб’єктів, вимоги до складу, структури та зберігання таких активів встановлено Законом України «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012 № 5080 (далі – Закон № 5080).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону № 5080 активи ІСІ - сформована за рахунок коштів спільного інвестування сукупність майна, корпоративних прав, майнових прав і вимог та інших активів, передбачених законами та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Пунктом 3 розділу V Положення про склад та структуру активів інституту спільного інвестування, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1753 від 10.09.2013, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 року за № 1689/24221 (далі – Положення № 1753), встановлено, що активи венчурного фонду можуть повністю складатися з коштів, нерухомості, корпоративних прав, прав вимоги та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі.

До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами відступлення права вимоги, позики, та в інший спосіб, не заборонений законодавством.

Права вимоги можуть придбаватися виключно до складу активів венчурного фонду та лише за кредитними договорами банків, укладеними з юридичними особами. Придбання компанією з управління активами до складу активів венчурного фонду прав вимоги за кредитними договорами здійснюється шляхом укладення договорів відступлення права вимоги з урахуванням обмежень, встановлених Законом та Положенням № 1753.

Придбання прав вимоги до складу активів венчурного фонду здійснюється за оціночною вартістю, що визначається з дотриманням вимог законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні, зокрема з урахуванням ризиків невиконання боржником своїх зобов'язань (пункт 3 розділу V Положення № 1753).

Згідно з частиною першою статті 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Передання права вимоги іншій особі може бути здійснено за договором купівлі - продажу (відступлення) права вимоги або за договором факторингу.

Відповідно до статті 512 ЦКУ до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. відступлення права вимоги є заміною кредитора в зобов'язанні шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Частиною третьою статті 656 ЦКУ встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з підпунктом 14.1.255 пункту 14.1 статті 14 Кодексу відступлення права вимоги – операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації;

Порядок оподаткування податком на додану вартість визначено Розділом V та підрозділом 2 Розділу ХХ Кодексу.

Об’єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Кодексу є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Правила визначення бази оподаткування ПДВ встановлено статтею 188 Кодексу. Так, пунктом 188.1 статті 188 Кодексу встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів)).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

• товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;
• газу, який постачається для потреб населення;
• електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Правила формування податкових зобов’язань з ПДВ регулюються статтями 187 і 201 Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктами 201.1 і 201.10 статті 201 Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку зобов'язаний на дату виникнення податкових зобов'язань скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) у встановлений Кодексом термін.

Порядок формування податкового кредиту встановлено статтею 198 Кодексу. Так, відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операції з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Кодексу встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

• дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
• дата отримання платником податку товарів/послуг.

При цьому, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів/послуг, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Отже, для позичальника (боржника) операції з передачі Товариству у власність заставленого майна (об’єкта незавершеного будівництва) в рахунок погашення заборгованості перед Товариством є операцією з постачання такого майна, яка є об’єктом оподаткування ПДВ у загальновстановленому порядку.

Боржник (постачальник) за операцією з передачі Товариству у власність заставленого майна (об’єкта незавершеного будівництва) в рахунок погашення заборгованості зобов’язаний на дату передачі такого майна (дата реєстрації права власності) визначити податкові зобов’язання з ПДВ, та скласти за такою операцією податкову накладну, яка підлягає обов’язковій реєстрації в ЄРПН.

При цьому база оподаткування ПДВ за операцією з передачі заставоутримувачу (іпотекодержателю) у власність заставленого майна (нерухомого майна, яке є предметом іпотеки) визначається відповідно до пункту 188.1 статті 188 Кодексу, тобто виходячи із вартості такого майна, за якою воно передається заставоутримувачу (іпотекодержателю), у тому числі якщо така вартість визначена суб’єктом оціночної діяльності, але не нижче балансової (залишкової) вартості майна за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів – виходячи із звичайної ціни).

У разі звернення стягнення на предмет застави/іпотеки (незавершене будівництво) шляхом набуття права власності на нього, така операція для Товариства розглядається як операція з придбання такого майна. За такою операцією у платника податку виникає право на формування податкового кредиту на підставі складеної та зареєстрованої в ЄРПН постачальником (боржником) податкової накладної.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2. статті 52 Кодексу).