Матеріальна допомога на оздоровлення є базою нарахування ЄСВ

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 26.09.2017 р. № 2052/6/99-99-13-02-03-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо оподаткування окремих видів доходів і в межах компетенції повідомляє.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Кодексом.

Відповідно до пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу заробітна плата для цілей розділу IV Кодексу - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі, зокрема за час відпустки, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

Враховуючи викладене, у разі якщо виплата матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена положеннями про оплату праці найманих працівників (колективним договором, галузевою угодою тощо), прийнятими згідно з нормами трудового законодавства, то така матеріальна допомога з метою оподаткування прирівнюється до заробітної плати та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку у місяці в якому здійснено її фактичне нарахування.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону N 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону N 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є, зокрема сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці".

Частиною другою ст. 9 Закону N 2464 встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які згідно із Законом N 2464 нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини п’ятої ст. 8 Закону N 2464 єдиний внесок для роботодавців встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону N 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Отже, суми матеріальної допомоги на оздоровлення, є базою нарахування єдиного внеску у місяці у якому роботодавець нараховує суму відпускних.

Згідно з пп. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.