Прямі інвестиції в бізнес — як це можна зробити в Україні

Мова йде не про власну участь в управлінні своїм бізнесом. Мова йде про те, щоб отримувати прибуток від капіталовкладення, залишаючись при цьому пасивним інвестором.

Прямі інвестиції в бізнес? Це прекрасна ідея. З переваг: висока прибутковість, прямий контроль, можливість згодом продати свою частку в бізнесі (або його цілком), вийшовши з нього і отримавши солідну «премію» за очікування.

Прямі інвестиції в бізнес – це те, що охоче пропонують у солідних банках шановним клієнтам після того, як ті вже вклали гроші у депозити, дорогоцінні метали, цінні папери.

Інвестиції в бізнес: плюси і мінуси

Чому «після»? Тому що прямі інвестиції – це на кілька років. Тому що продати свою частку швидко неможливо – потрібно шукати покупця, знайомити його з керуючим (у якого зазвичай теж частка є), подружити їх. Або – якщо обставини дозволяють – частку інвестора може викупити співвласник-керуючий. Все це вимагає а) часу б) грошей.

Так що пряма інвестиція в бізнес – це прибутково, але малокликвидно.

І ще – при прямому інвестуванні досить високий поріг входу. Хімчистка? Кілька десятків тисяч вічнозелених доларів. СТО? Приблизно стільки ж. Шиномонтаж? Дешевше, але не принципово. Тобто витрати на пряму інвестицію навіть у малий бізнес цілком порівнянні з витратами на покупку дохідної нерухомості (наприклад, квартири для подальшої здачі в оренду).

І найголовніше – до старту потрібно з'ясувати, а чи варта шкурка вичинки. У сенсі чи варто потенційна прибуток тих ризиків і зусиль, що характерні для прямого інвестування в бізнес. Бізнес-план повинен гарантувати мінімум 25-30% річних у гривні, в іншому випадку простіше покласти гроші в надійний банк і забути про них до закінчення терміну депозиту. Свій бізнес – це ризик, а також вміння зважувати.

Як будемо домовлятися

Зазвичай прямі інвестиції – це вкладення, як правило, малий бізнес, у крайньому випадку – в середній, так як великий оформляє себе як публічна компанія – акціонерне товариство.

Оформляють така участь як володіння часток у товаристві з обмеженою відповідальністю (ТОВ, воно ж – Ltd). І ось тут виникають проблеми, якщо спробувати реалізувати цю схему в Україні.

Чому це складно або взагалі неможливо з успіхом зробити в Україні? Причин дві – жахливе господарське право та жахливий стан судової системи. Є і третя – податкова система, але про це трохи нижче.

До речі, в Україні банки вкрай рідко готові допомогти з варіантами і супроводом тому клієнту, який хотів би вдатися до прямих інвестицій у бізнес, – рівно по описаних трохи вище причин.

Якщо в Україні інвестор стає учасником ТОВ, то другий учасник – керуючий партнер (припустимо для простоти, що учасників всього двоє), — може дуже багато чого творити з спільним бізнесом. У тому числі – довести до стану, коли інвестору буде простіше кинути все і піти, втративши свої інвестиції. Серед найпоширеніших ризиків — доведення компанії до банкрутства, надування кредиторської заборгованості і т. п.

Так, можна спробувати контролювати кожен чих керуючого партнера, але це вже буде зовсім несхоже на статус пасивного інвестора, коли ми сидимо на дивані і спостерігаємо, як в інтернет-банкінгу на рахунок падає прибуток.

В Україні дилема для такого «зовнішнього» учасника ТОВ: або ризикувати втратою частини або всього бізнесу, або участь в оперативному управлінні бізнесом.

Причому, навіть глибоке пірнання в оперативне управління не гарантує уникнення проблем з відведенням яку заробляє прибутку. Такі вже українські реалії з нашою любов'ю до розрахунків готівкою, наприклад.

А тепер трохи про українських податки: вони такі, у тому числі в частині норм Податкового кодексу про їх адмініструванні, що оптимізація оподаткування стала національним видом спорту. Що розширює можливості керуючого партнера «ховати» прибуток. Ну і про банальний «розпил» прибутку за допомогою «відкатів» ми теж не забудемо. Наприклад, керуючому за певних обставин може виявитися простіше домовитися про систему «відкатів» з ключовими контрагентами, ніж ділитися з інвестором поточної прибутком.

Стартап vs Дійна корова

Так що, жах-жах-жах і нічого зробити не можна? Ну, чому ж, можна. Якщо не замахуватися на стартапи, здатні десятикратно повернути вкладене при продажу бізнесу через три роки. Для «стартапной моделі» (вклали-розкрутили-продали) все ж доведеться інвестору пірнати з головою в оперативне управління.

А ось якщо орієнтуватися на поточну прибуток, то можна вибудувати цілком собі робочу модель під умовною назвою «дійна корова». Як? Здати своєму бізнесу в оренду якісь активи. Власне, варіантів два. Самий простий: купуємо комплект устаткування, приміщення, технології, франшизу (потрібні слова – підкреслити, що для кожного конкретного випадку їх набір може бути свій). І здаємо це все в оренду керуючому партнеру. У керуючого партнера виникає гостре бажання заробляти багато, залишаючи собі весь прибуток, що залишається після сплати інвестору орендної плати за надання в оренду всіх перерахованих активів.

У такому випадку інтереси сторін захищені правом власності на обладнання, приміщення і т. п. Умови розподілу зароблених бізнесом коштів захищені стабільністю орендної плати. Зобов'язання сторін з приводу підтримання майна в нормальному стані контролювати і забезпечувати значно простіше, ніж ділити прибуток, яку страшно показувати (в тому числі – податківцям).

Описана схема – цілком поширена. Найбільш часто зустрічаються випадків (і, до речі, один з найбільш ризикованих варіантів) – купівля авто для подальшої здачі в оренду таксисту.

Що в розрахунках такого бізнес-плану найважливіше – розрахунок орендної плати. Вона повинна не тільки покрити витрати на придбання активу, але і принести прибуток. Яку? За який термін повинні «відбиватися» куплені активи? Ну, наприклад, якщо зараз прийнятна прибутковість бізнесу в гривні не повинна бути нижче 30%. Ну ніяк. Це означає, що орендна плата за три роки повинна дорівнювати ціні активу або бути більшою за неї. Залишилося піти і знайти активи з таким рівнем рентабельності, щоб керуючому партнеру теж щось залишилося від заробітків після сплати оренди.

Чи можна якось «одружити» варіант «стартапу» і варіант «дійної корови»? В принципі – можна. В такому випадку, створення ТОВ і вкладення в нього – одна сторона проекту, а покупка активів (майна) і здача його в оренду цій ТОВ – друга сторона.

Що отримуємо в цьому випадку? Завдяки цій схемі можна частку керуючого прибутку (після сплати оренди) підняти хоч до 70%. У цьому випадку інвестор все одно буде отримувати свій гарантований шматок пирога (орендну плату), а зароблене бізнесом буде ділитися між партнерами так, що керуючому, який інвестує в бізнес, грубо кажучи, себе особисто, буде залишатися серйозний мотив а) не красти б) ростити стартап для майбутнього продажу.

Звичайно, і в цьому випадку залишаються високі ризики. Бо «жаба душить» безперервно і всіх. І тут вже як пощастить з компаньйоном.

Чим можна знизити ризики? Як завжди – за рахунок відмови від рожевих горизонтів. Тобто, якщо віддати перевагу все-таки «дійну корову». Знизити ризики при її виборі здатна купівля франшизи. Чим вона цікава – прописані бізнес-процеси, зрозумілі ризики, очевидні витрати і фінансові показники.

У чому мінус франшизи – купівля ідеї і технології тиражуємого бізнесу чревата тим, що післязавтра за рогом відкриють точно такий же бізнес. Тим і небезпечна франшиза – отримуєш «бізнес з відкритим кодом», але нариваєшся на ризик зіткнутися з наслідувачами. Втім, цей ризик значною мірою нівелюється якістю реалізації франшизи, фактором «я тут перший був», якимись іншими локальними обставинами.

В якості прямої інвестиції в бізнес цілком можна розглядати покупку декількох квартир для подальшої здачі подобово. Це вже бізнес. У ньому велика частка капітальних витрат. Але і інвестор захищений досить непогано.

Детальніше дивись за посиланням: http://hyser.com.ua/