Приховані ризики трансфертного ціноутворення

З 2013 року однією з суттєвих новацій податкового законодавства України є трансфертне ціноутворення - ТЦУ.
У розвинутих країнах таке регулювання функціонує понад 40 років.
Воно викликане необхідністю державного контролю за ціноутворенням між підприємствами - членами пов'язаних між собою транснаціональних корпорацій.
Сутністю міжнародного регулювання ТЦУ є відповідність угод між пов'язаними компаніями принципу "витягнутої руки".
Він вимагає, щоб ціни за угодами між пов'язаними компаніями відповідали рівню цін в аналогічних угодах між незалежними компаніями.
Причина такого регулювання проста: маніпулювання з цінами в угодах між пов'язаними компаніями може здійснюватися для ухилення від сплати податків.
Українські законодавці до введення ТЦУ підійшли нестандартно і встановили дещо трансформований його вид.
Так, в Україні контрольованими є не всі операції, а лише ті, які перевищують певний вартісний поріг та відбуваються не тільки з пов'язаними особами-нерезидентами, а й з комісіонерами-нерезидентами або резидентами територій, які входять до затвердженого Кабміном переліку.
При цьому зміни, внесені до Податкового кодексу щодо ТЦУ, в певних випадках не узгоджені ні між собою, ні з іншими нормами податкового законодавства. На практиці це може викликати розбіжності між розумінням прав та обов'язків платників податків судами, фіскальними органами та самими платниками податків.
Однією з найбільших "білих плям" ТЦУ по-українськи є неузгодженість між різними нормами стосовно визначення, що таке господарська операція для цілей трансфертного ціноутворення - договір чи фактична поставка.
За Податковим кодексом такою операцією є всі види операцій, договорів або домовленостей, документально підтверджених або непідтверджених. Однак в українському законодавстві такі поняття як операції, договори та домовленості не ототожнюються, а навпаки, суттєво різняться і мають різні правові наслідки.
За законом "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі, тобто фактична поставка, підтверджена документами. Однак часовий проміжок між договором та фактичною поставкою може бути чималий.
Тож при обґрунтуванні неправомірного рівня ціни для цілей ТЦУ позиція фіскального органу може ґрунтуватися на тому, що господарською операцією для цілей трансфертного ціноутворення є окремі поставки, а платник податків буде правомірно посилатися на те, що такою операцією вважається підписаний договір.
Також може бути варіант завдання із зірочкою: за період між укладенням договору та поставкою країну-нерезидента Кабмін може внести до переліку країн, операції з якими є контрольованими, і тут почнеться найцікавіше.
Замість того, щоб займатися реальним бізнесом, платник податків буде вимушений зайти у тривалу процедуру податкових спорів з непередбачуваним результатом, сплативши при цьому ще й немалу суму судового збору.

Ще однією прогалиною є відсутність чіткого визначення критеріїв ТЦУ.
За різними нормами контрольованими операціями можуть вважатися, а можуть і не вважатися усі зовнішньоекономічні операції з біржовими товарами, а також зовнішньоекономічні операції з пов'язаною особою-нерезидентом через комісіонера-резидента України, до якого переходить право власності на товари.
На жаль, це далеко не повний перелік "білих плям" Податкового кодексу, які, маю надію, колись будуть усунуті.
Наразі можна лише рекомендувати при складанні документації з ТЦУ, а тим більше, при укладенні майбутніх зовнішньоекономічних контрактів, детально вивчати нормативну базу з урахуванням специфіки угоди та заздалегідь відпрацьовувати механізм нівелювання податкових ризиків.
Бізнес повинен приносити очікуваний прибуток, а не несподівані витрати.

Джерело: http://www.epravda.com.ua/columns/201...