Чи компенсує суд витрати на правничу допомогу адвоката?

Для захисту інтересів у господарському суді сільгосппідприємство звернулось до адвоката. Адвокат надав правничу допомогу під час господарського процесу, зокрема, на стадіях досудового врегулювання спору та процесу в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. За надані послуги сільгосппідприємство сплатило адвокату гонорар. Чи компенсує суд витрати на оплату послуг адвоката?

Так, але, можливо, не повну суму. Пояснимо нашу відповідь.

До складу витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну (правничу) допомогу (ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу, далі – ГПК). За результатами розгляду справи суд розподіляє між сторонами, окрім інших судових витрат, і витрати на правничу допомогу (ч. 2 ст. 126 ГПК).

За надання такої допомоги клієнт сплачує адвокату винагороду у вигляді гонорару (ст. 30 Закону від 05.07.12 р. № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару адвоката визначається за погодженням із клієнтом.

Так, при встановленні гонорару до уваги береться складність справи, кваліфікація, досвід та завантаженість адвоката, а також інші обставини на розсуд адвоката та клієнта (ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з’їздом адвокатів України від 09.06.17 р.). Розмір гонорару фіксується в договорі про надання правничої допомоги.

І хоча нормативно максимальний розмір оплати послуг адвоката не обмежений, ВГСУ в інформаційному листі від 14.12.07 р. № 01-8/973 довів до відома свою правову позицію (п. 11): суд може обмежити суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.

Для визначення розміру витрат на професійну допомогу сторона, котра вимагає відшкодування таких витрат, повинна надати суду докази, що підтверджують їх розумність. Ці докази можуть бути викладені у довільній формі та мають містити детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат.

Згідно із ч. 4 ст. 126 ГПК витрати на оплату послуг адвоката мають визначатися пропорційно:

• до складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
• обсягу наданих послуг/виконаних робіт;
• часу, який витрачено адвокатом на виконання робіт/надання послуг;
• ціни позову та(або) значення справи для сторони (у т. ч. впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічного інтересу до справи).

Отже, суд досліджує надані стороною докази та приймає рішення про суми компенсації стороні витрат на правничу допомогу адвоката. За недостатності доказів заявленої суми суд може вирішити, що запитуваний гонорар є завищеним та на власний розсуд визначить необхідну до сплати суму.

Цікавою є думка суду, викладена у постанові ВГСУ від 22.11.17 р. у справі № 914/434/17. Суд, оцінивши витрати сторони на правничу допомогу, дійшов висновку, що господарська справа не потребувала значного часу, підготовка справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи через те, що відповідач не заперечував проти позовних вимог. Тож суд уважав справедливим призначення позивачеві суми витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 % ціни позову.

Тобто цілком імовірно, що, коли справа не потребує великого обсягу юридичної та технічної роботи, суди приймуть рішення про компенсацію сплаченого адвокату гонорару на рівні 10 % ціни позову.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з двох критеріїв: реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, ураховуючи конкретні обставини справи, а також фінансовий стан обох сторін. Аналогічні критерії у своїй роботі застосовує Європейський суд із прав людини, коли присуджує судові витрати згідно зі ст. 41 Конвенції з прав людини. Як свідчить судова практика, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).