З розрахунками за податками мають справу всі бюджетні установи, а з ПДВ – лише деякі. Оскільки питання обліку та цільового спрямування суми ПДВ у чинних нормативно-правових документах не врегульовані та мають місце певні колізії та суперечності, у цій статті ми спробуємо розкласти все по поличках.
Відносини між бюджетними установами та державою, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а саме ПДВ, регламентуються Податковим кодексом (далі – ПК). ПК визначає вичерпний перелік податків та зборів, що сплачуються податковими агентами в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їхні права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов’язки їхніх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У ПК розкрито основні аспекти та особливості адміністрування ПДВ, зокрема, наведено дефініції, з якими ми маємо справу, а саме:
Для суб’єктів держсектору на сьогодні немає окремого нормативно-правового документа, що визначає порядок відображення в бухобліку госпоперацій за розрахунками з ПДВ. Тому розпорядники бюджетних коштів мають самостійно напрацьовувати та використовувати власні методи обліку розрахунків із ПДВ, урахувавши при цьому основні положення ПК та інших нормативних документів.
Бюджетна установа як платник ПДВ після здійснення госпоперацій за розрахунками з ПДВ наприкінці звітного місяця подає декларацію з ПДВ (далі – декларація), форму та Порядок складання якої затверджено наказом Мінфіну від 28.01.16 р. № 21.