Як легко спростувати висновки органу ДФС про безтоварність господарських  операцій, із допомогою Постанов ВС

Ті платники податків, що останнім часом стикалися із перевірками органів ДФС (особисто або через знайомих) знають, що все ще «найпопулярнішими правопорушеннями» є визнання господарських операцій – безтоварними. Фактично це означає, що ревізори одноособово визнають здійсненні правочини фіктивними, без звернення суду. 

Дехто з посадових осіб платників губиться – настільки абсурдними звучать висновки ревізорів, а доводити, що біле є білим - завжди було важко. Тож, у цій статті ми з Вами розглянемо, як спростувати химерні висновки ревізорів не лише первинними документами, але й  із посиланнями на правову позиції Верховного Суду (далі – ВС).

Оскільки фантазія ревізорів варіюється, в залежності від виду та оформлення первинних документів платника податків, висновки про безтоварність ґрунтуються на різних деталях. Оскільки ми не можемо передбачити, який саме підвид «правопорушення» застосують до конкретного платника, розглянемо найпоширеніші: крок за кроком.

Що орган ДФС пише в акті?

Як правило, ревізори вказують в акті перевірки, що господарські операції із певним контрагентом  є - безтоварними. Насправді, оця безтоварність означає лише, що правочин є фіктивним. Але, ревізорам значно легше написати «безтоварна господарська операція», ніж доводити фіктивність. Як би там не було, але фактично відсутність «безтоварності» повинен доводити платник податків.

Отже, коли здійснюєте правовідносини із контрагентами, особливо новими, будьте прискіпливими до таких моментів:

Завжди будьте уважними до первинних документів

Коли здійснюєте господарські правовідносини із контрагентами (особливо новими або/та випадковими) будьте надзвичайно уважними до деталей! 

Важливо, щоб у первинних документах були вказані всі реквізити, що передбачені у ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Завжди пам’ятайте - відсутність лише одного обов’язкового реквізиту може спонукати орган ДФС визнати цей документ таким, що не відповідає законодавству і свідчить про безтоварність.
 

Якщо Вами дотримано наведені вище умови, то теоретично у Вас не має виникнути проблем. Але все одно зважте на наведене нижче.

Законодавство підказує платникам, що всі «ймовірні порушення» потрібно довести належним чином

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу (далі – ПК), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.1  Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Отже, правові наслідки у вигляді формування витрат або/та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання або продажу товарів/робіт/послуг з метою ведення господарської діяльності, що пов'язане з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Таким чином, ревізори повинні були з’ясувати, чи платником податків дійсно здійснювалися ті правочини, що ним задекларовані, чи має місце спотворення податкової звітності, як стверджує контролюючий орган.

Тож, якщо виникне податковий спір, потрібно надати всі документи, що підтверджують здійснення господарської операції та її пов’язаність з отриманням доходу/формуванням податкових зобов’язань з ПДВ. 

Як свідчить практика, більшість справ все-таки направляються до суду (лякатися не варто, достатньо додати належні первинні та бухгалтерські документи).

Отже, найважливішими документами для скасування помилкових висновків ревізорів є:

Пам’ятайте про таке (і нагадайте суду)!

Правова природа договорів купівлі-продажу (постачання/надання послуг) визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця (постачальника/виконавця) – на передачу покупцеві товару/робіт/послуг, у покупця (замовника) – на прийняття товару/робіт/послуг та його оплату. 

Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою ревзорів залишився той факт, що платник податків, так і його контрагенти виконали умови укладених між ними договорів, чим і підтвердили факт їх укладання.

Отже, наявними письмовими доказами підтверджується факт того, що наведені вище господарські операції спричинили рух активів, зобов’язань та зміни у власному капіталі платника податків. Придбання ТМЦ та послуг було пов’язано з господарською діяльністю платника, отже - формування податкового кредиту з ПДВ (та/або витрат) за даними господарськими операціями було здійснено у межах чинного законодавства.  

А якщо у нас дефекти в первинних документах?

Якщо ревізори твердять, що первинні документи платника (Ваші) містять дефекти, то допущення помилок або наявність недоліків в наданих до перевірки первинних документах не спростовує самої суті господарських операцій та їхнього фактичного здійснення. Аналогічну правову позицію було висловлено ВС у Постановах від 17.01.18 р. у справі № К/9901/1187/18 (№ 2а/0270/4386/12) та від 17.01.18 р. у справі № К/9901/1524/18 (№ 802/537/13-а), де суд  висловив правову позицію, відповідно до якої:   допущення помилок або наявність недоліків в наданих до перевірки первинних документах не спростовує самої суті господарських операцій та їхнього фактичного здійснення.

А відсутність сертифікатів?

Висновки органу ДФС про те що відсутність сертифікатів  якості свідчить про безтоварність господарських операцій, не є обґрунтованими, оскільки сертифікати не є первинними документами на підставі яких відбуваються господарські операції, здійснюються зміни у русі активів, зобов’язань та власного капіталу. Вказане твердження було підтримано ВС у Постанові  від 08.05.18 р. справа № 804/7025/16 (адміністративне провадження № К/9901/902/17).

Якщо у нас немає журналу обліку довіреностей/журналу в’їзду-виїзду – ми впораємося?

Щодо тверджень органу ДФС про те, що не надання до перевірки журналу обліку довіреностей, журналу в’їзду-виїзду на територію платника податків свідчить про нереальність господарських операцій, слід зазначити таке. Довіреності, журнал  в’їзду-виїзду не є тими первинними документами, на підставі яких відображаються господарські операції у бухгалтерському та податковому обліку. Такі документи є лише допоміжними для господарського контролю. 

Крім того, наказ Мінфіну від 16.05.96 р. № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», зареєстрований у Мін'юсті 12.06.96 р. за № 293/1318 (із змінами) 01.01.15 р. втратив чинність. За таких обставин вимагання від суб’єкта господарювання ведення журналу довіреностей, який не є обов’язковим, є неправомірним втручанням у його діяльність.

Проблеми з ТТН. Та з авто, що не належать контрагентам

Звертаємо Вашу увагу на те, що не є обґрунтованими посилання ревізорів на те, що транспортні засоби, за допомогою яких контрагентом-постачальником платника податків здійснювалося перевезення ТМЦ, є зареєстровані на інших осіб, а не на такого контрагента-юридичну особу,  а отже такі господарські операції є не безтоварними з огляду на таке (це досить поширена ситуація, що описана в акті перевірки).

У главі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінітерства транспорту від 14.10.97 р. за № 363 (зареєстрований в Мін'юсті 20.02.98 р. за № 128/2563, далі – Порядок № 363),  перевізник    - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними  транспортними засобами.  

Порядком № 363 не передбачено, що такий автомобіль повинен належати перевізнику виключно на підставі права власності. 

Разом із тим, Порядком державної реєстрації (перереєстрації),  зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів,  мотоциклів усіх типів, марок і моделей,  причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.98 р. № 1388, передбачено, що облік транспортних засобів ведеться виключно у розрізі встановлення/зміни права власності  на автомобіль.

За таких обставин, ревізорами не спростовано під час перевірки  можливість користування контрагентом-продавцем автотранспортом на підставі договорів оренди (найму), позички, договорів зі здійснення перевезення ТМЦ.  Стверджуємо про це під час оскарження (у т.ч. у суді)!

Звертаємо Вашу увагу на те, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.     

Отже,  товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Наявність дефектів (зокрема відсутність окремих підписів, даних про посвідчення водія тощо) допущених при оформленні товарно-транспортної накладної, не може свідчити про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому за умови її підтвердження іншими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. Подібну правову позицію було підтримано і ВС, зокрема в Постанові від 21.08.18 р. у справі № 804/76/15 (адміністративне провадження № К/9901/7293/18).

Крім того, ревізори не взяли до уваги наступні правові позиції ВС з подібних правовідносин. Так,  ВС у Постанові від 24.04.18 року у справі № К/9901/3438/17 вказав на таке. «… сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю. <…> відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу». Аналогічні правові позиції було підтримано ВС і у Постановах: від 15.05.18 року у справі № 810/4391/16 (№ К/9901/29144/18), від 19.06.18 року у справі № 826/7704/16 (№ К/9901/38191/18).

Між тим, згідно з ч.5 ст.242 КАС, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС (ми все що сподіваємося, що Ваші проблеми вирішаться в адміністративному оскарженні).

Облік, що здійснюється органом ДФС (картки/електронний кабінет), у якості належного доказу

Не є належними доказами безтоварності картки контрагентів платника, на які посилаються  ревізори.  Такі картки є лише видом обліку платників контролюючим органом. Фактично, до цієї картки вносяться дані, які або сам платник подає органу ДФС, або вносить контролюючий орган, у т.ч. з ймовірністю того, що можуть бути внесені помилкові дані. 

Отже, якщо ревізори посилаються на облікові картки суб'єктів фіктивного підприємництва (які сформовані щодо Ваших контрагентів), то такі карти не є належними доказами.

Так, такій реєстр (картка суб'єкта фіктивного підприємництва)реєстр чинним законодавством не передбачений та є лише видом внутрішнього обліку органу ДФС на підставі не перевірених та невстановлених судом даних (інакше б контролюючим органом  було долучено обвинувальний вирок суду про визнання посадових осіб Вашого контрагента  винним у кримінальному злочині). 

Податкова декларація з ПДВ за місяць здійснення господарських операцій із Вами також не є належними доказом в розумінні КАС (та й ПК) оскільки контролюючим органом не перевірялася достовірність інформації, що зазначена у таких податкових деклараціях  шляхом проведення виїзних перевірок. Тобто, немає належних доказів того, що інформація, що внесена у податкову декларацію не є помилковою в частині помилково вказаних податкових зобов’язань або придбаних контрагентами ТМЦ. 

Тобто для того, щоб встановити чи дійсно Ваш контрагент придбавав певні ТМЦ/послуги, ревізорам потрібно було провести виїзну перевірку, а не посилатися виключно на певну податкову декларацію.

Керуємося практикою Європейського суду (це дійсно часто допомагає)

Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».

Оскільки Ваші контрагенти знаходяться поза межами Вашого впливу, Ви не може і не повинні нести відповідальність за будь-які протиправні або помилкові дії вказаних контрагентів.

Що є належними доказами фіктивності

Ухвали про тимчасовий доступ до документів та/або ТМЦ у кримінальних провадженнях, НЕ є достатніми доказами здійснення податкового правопорушення. Так, саме лише порушення кримінальної справи щодо суб’єктів господарювання (посадових осіб Ваших контрагентів) з якими Ви мали правовідносини, за ст.212 КК (ухилення від сплати податків) не є підставою для визнання правочину фіктивним/нереальним/безтоварним.

ВС у Постанові від 11.09.18 р. у справі № 820/903/18 (адміністративне провадження № К/9901/55849/18) зазначив таке. Наявність  кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Зверніть увагу! Висновок ревізорів щодо ознак фіктивності Вашого контрагента є сумнівним, оскільки поняття фіктивного підприємства визначено лише у двох нормах права: ст.55¹ Господарського кодексу (далі - ГК) та ст.205 Кримінального кодексу (далі - КК).

За статтею 55¹ ГК, ознаками фіктивності суб'єкта господарювання, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою-підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, є: 

• реєстрація (перереєстрація) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
• нереєстрація у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;
• реєстрація (перереєстрація) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
• реєстрація (перереєстрація) та провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників. 

КК у статті 205, як термін «фіктивне підприємництво» розуміє вчинення таких дій: «створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона».

У пункті 17 постанови Пленуму ВСУ від 25.04.03 р. № 3 роз'яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у статті 205 КК,  слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі,  або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.

На наявність мети - прикриття незаконної підприємницької діяльності або здійснення  її  видів,  щодо  яких  є  заборона (фіктивне  підприємство), - може   вказувати  використання викрадених,  знайдених,  підроблених, позичених паспортів або тих, що належали померлим громадянам, а також документів осіб, які дали згоду зареєструвати юридичну особу на своє ім'я. Використання при цьому підроблених документів  або  їх  підробка  мають  додатково кваліфікуватися за статтями 358 чи 366 КК.     

Такий злочин  вважається  закінченим  з   моменту   державної реєстрації  суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) або набуття права власності на нього.

Суб'єктами цього  злочину  є  громадяни  України,  особи  без громадянства,  іноземці (як службові особи, так і не службові), які з визначеною в цій статті метою вчинили дії,  спрямовані на створення  (заснування  чи  реєстрацію) або придбання суб'єкта підприємницької діяльності. 

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена ч.6 ст.78 КАС, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки  не можуть розглядатись як обов'язкові відповідно до ч.6 ст.78 КАС.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

В силу частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 

Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. 

Відповідно до пп. 4.1.3 ст. 4 ПК, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Також чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Тобто, якби Ваш контрагент здійснював фіктивну діяльність, то відповідальність за це має нести саме це він, а Ви.  Оскільки Ви не маєте відношення до нібито фіктивної діяльності Вашого контрагента та не вчиняли незаконних дій.

Ще трохи про практику ЄСПЛ

Якщо надані Вам документи та витяги з електронних реєстрів свідчать про те, що Ваш контрагент-постачальник був зареєстрованим державними органами, транспортні засоби, якими перевозилися ТМЦ реально існують, то вбачається, що висновки про безтоварність господарських операцій були зроблені органом ДФС на підставі поверхневих, нічим не підтверджених припущень.

У ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції»  (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Як наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.14 р. у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.

Інтересам суспільства не відповідають дії державних органів – органу ДФС позбавляти платника податків права мирно володіти майном (шляхом нарахування незаконних податкових зобов’язань та штрафів) на підставі нічим не підтверджених припущень.

Вказане твердження повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.02 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що “…довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління”.

При цьому, у ч.2 ст.77 КАС, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи наведене, платник податків може сміливо вважати доведеним належними та допустимими доказами, що при прийнятті спірних рішень (податкових повідомлень-рішень) суб'єкт владних повноважень діяв необґрунтовано, упереджено, без з’ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів платника і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, чим порушено законні інтереси платника податків, які підлягають до захисту шляхом визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 

Отже, якщо вже так трапилося, що саме Вам випало прочитати в акті перевірки про те, що певні господарські операції є безтоварними, зверніть увагу на наведене вище. Але, завжди важливо - уважно ставитися до первинних документів, навіть до тих, що складені перепровіреним контрагентом.