Товарна позика: документальне оформлення, оподаткування та облік

Акценти статті:

• порядок укладення договору товарної позики;
• оподаткування товарної позики у позичальника та позикодавця;
• бухгалтерський облік операцій із надання та отримання товарів у позику у позичальника та позикодавця.

Рекомендація від редакції. Договір товарної позики невигідно укладати, якщо одна зі сторін не є платником ПДВ. Адже передання/повернення ТМЦ за цим договором прирівнюється до постачання товарів і вимагає нарахування ПДВ. Тобто у сторони – платника ПДВ виникатимуть податкові зобов’язання, а податкового кредиту він не матиме.

Суб’єкти господарювання мають право брати один в одного ТМЦ у позику (наприклад, якщо терміново потрібні ТМЦ, а коштів на придбання не вистачає). У такому разі можна оформити договір позики, відповідно до якого одна сторона передає ТМЦ у позику іншій стороні, а інша сторона повинна повернути такі самі ТМЦ. Розглянемо умови та порядок укладення цього договору.

Правові основи укладення договору позики визначено гл. 71 Цивільного кодексу (далі – ЦК). Так, згідно зі ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти чи інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики) або рівну кількість речей того самого роду та якості.

Отже, у позику можна надати не тільки гроші, а й речі (ТМЦ, запаси, готову продукцію тощо).